Купа - Перець Давидович Маркіш

Гей, музи́ко, виплач відчай свій, гей,               вавилонський арфісте! Гей, ходаче осліплий на стежині до Віфлеєма. Хай цимбали в руках різника з Вавилона,                        хай лемент, Вип’є хай все посутнє скрипки мова казкова, Заклинаючи Сповіддю Серце бузкове! Вавилон розцяцькований, він, лихвар,                        прагне сплати, Тата замість ягняти, Молока із грудей, що розтято, Де маля, заніміле у камінь, В місті, вславленім кістяками!.. Гей, ходаче осліплий, вавилонський музи́ко, Для престолу Всевишнього ти — пісне козенятко, Кров’ю землю ненатлу втамуй, В купі гною зіщулься зерня́тком, — Нагодуєш саму Матір Божу, Застиглу з квітучим малим боженятком… Гей, арфіст вавилонський, Те й благають цимбали, Де й скрипковому серцю, Віфлеємському птаху, не зносить голови, Продірявлену вись од ганьби Оголивши, одмити в кровí — Таїну благодаті і любові яви́!.. * Поволі! Вітре, стережись у мандрах ґудзуватим полем! Як йти по купі черепів, по снігу, змішаному з кров’ю? Оце бенкет тисячоліть, ця шкіра мамонта обсмолена Доплюне кров’ю — й ти свої крилá важенні, вітре,                             згорнеш!.. Чигають нáвколо криниць з підзем’я животи порубані, І випинають кістяки, як рогів і копит луна. В криницях двох тисячоліть блукання завірюх розгублене, І досі їх тужливий схлип не досягає дна… Поволі! Купа в небо пре, роти дрилями хмари смокчуть, І гній з роздряпаних кісток світ порохом переміря, Червона юшка божевіль плачем перекипа в моря… На шибениці батька ти не дуже, вітре, перекочуй, Він смертю в купи відкупивсь, де мама просто спить моя. Поволі! Вітре, стишуй крок, за кроком крок повз мої очі!.. * Поспішає повз купу древня, згорблена ґава, Розпашіла, патлата, із дзьобом трухлявим… — Ти куди це летиш в надвечір’ї осінньому? — Щоб була не сама, хай злетяться сини мої… Щоб не скиглили, з голоду пухнучи в гніздах. — Ну, лети, хай щастить, поки ще не запізно… І злетілась до купи гайвороняча зграя, Недосвідчених ґава стара намовляє: