Мисливці на снігу. Вірші і поеми - Костянтин Вільович Москалець

ген з того краю столу чи ти мені очі вип'єш принце грубі і невситимі а чи із клаптиків порваних віршів складеш картину мого похапливого страху до тебе я не троянда не лис не планета я лиш пустеля у власній постелі каптур ченця стіна ледь помітна за мохом завше боявся боявся до дзвону коли плескав у долоні боявся до дзвону і диму як сигнальні багаття палив боявся до гір що постали на видноколі до люду що вимахуючи руками все більшими біг рятувати мене від принца мене порятуйте — для того цей вірш від маленького принца — ату його!                            («пустеля») * * *
карта стара світанкова сухі чорнобривці позначають місця битв у яких здобули перемогу світлу склянку води п’ю поволі несвідомо рахуючи шрами виглядаючи сонця що світило впродовж столітньої війни хтось торкає за плече — здивовано повертаюсь — зі своєю водою сідає на підвіконні поруч спалена Жанна д’Арк із сухим чорнобривцем у косах * * *
веселих свят — ідуть рубінові дощі у пальцях кришаться на статуї золоті гіпсові у грудневих парках заснованих павуками — священними що в них ми навчилися хресту-любові веселих свят робота радісна паде багатий дощ на слух звіряє серця і повноцінність тютюну старі фламандці підвечерюють плодами кам'яними ти за ними ідеш відлунений дозвіллям коли й вино — не гріх коли і гріх — вино * * *
Я ще раз вип’ю крижаного чаю дослухаю себе і вимкну маг поему Чубая перечитаю передивлюсь колекцію комах липнева злива виліпить на сході худеньку постать дівчинки-жони чай закінчився а Грицько в труні