Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

чи іспитуєш, ніби в людській школі? Нікчемна мисль — гріховна похвала, бо Ти — любові геній, а не зла. Гей, наче квіти на травневім полі, горять зірки в небесному роздоллі — гнів не затемнює Твого чола — Ти дивишся — йде битва недолуга дрібної мурашви; о, втихомир її! Ти думаєш: звіряча туга в тих сотворінь — єдиний проводир, та встане праці й поступу напруга, людей до благородства кликне мир! 23 О, як високо, Господи, живеш з основою думок, що понад нами Ти з них світи розкинув ланцюгами… Вись обміряючи, ми бачим з веж орла, хмарину, гнізда зір, але ж безкрайностей не звідуєм — то брами зачинені, стерпаємо з нетями, чаклує душу замкнутість безмеж. Ми духу людського піднімем очі в зеніт — нехай перемагає млість, хай мисль Твою знайде в безоболоччі, — та він сліпець, поглянь, безокий гість — то нас пиха вбиває, світла, Отче, то істини жага нам серце їсть! 24 Та все ж дозволь, о Господи, — страшна мене цікавість мучить, побороти її не в силі днів коловороти, немов тернини гілка розривна, вся в колючках, забилася вона під серце, дух мій вирвала з роботи — дозволь мені заглянути в темноти будущини: як з того буруна слов'янство вийде? Чи як лодь-потуга? О, незбагненну далеч відслони, дай знак, що Ти за оборонця й друга йому єси, воно — не без вини, зайшло на край безодні, але з пруга не дай упасти, стримай, сохрани…

25 Чи розпадеться диво те, як тіло порубане? Чи скотиться жива в пилюку Голіафа голова?.. Чи, може, зірветься слов'янство й сміло зачне високе, світозорне діло, розкриє глиб життя й свого єства, підніме цноту, правду, честь, права там, де воно колись у рабстві скніло? Не криця, не тюрма, не лютий бич, лиш справедливість поєднати може; брати, подібні з мови та облич, ідуть один на одного вороже… Змири їх і любов'ю возвелич — вони не знали прав! — ласкавий Боже! 26 Це неможливо, Господи, щоб Ти, слов'янство вбравши в сили величаві, дав, щоб слов'янам коршаки двоглаві клювали очі в царстві темноти. Ні, помисли великої мети розбудяться — його думки яскраві над пірамідами й віками в славі повинні сонцем золотим зійти. Чи Коллар помилився? Чи відплата від Тебе йде за буйнощі й бої; ах, за ту кров, що брат пролив із брата, не осуди — дай жить слов'ян сім'ї; світам вона — могутня та багата — науки звістуватиме