Енеїда - Іван Петрович Котляревський

І сам не знав, куди слонявся,

Аж гульк – і в город причвалав.

[21] В тім городі жила Дідона,

А город звався Карфаген,

Розумна пані і моторна,

Для неї трохи сих імен:

Трудяща, дуже працьовита,

Весела, гарна, сановита,

Бідняжка – що була вдова;

По городу тогді гуляла,

Коли троянців повстрічала,

Такі сказала їм слова:

[22] «Відкіль такі се гольтіпаки?

Чи рибу з Дону везете?

Чи, може, виходці-бурлаки?

Куди, прочане, ви йдете?

Який вас враг сюди направив?

І хто до города причалив?

Яка ж ватага розбишак!»

Троянці всі замурмотали,

Дідоні низько в ноги пали,

А вставши, їй мовляли так:

[23] «Ми всі, як бач, народ хрещений,

Волочимся без талану,

Ми в Трої, знаєш, порождені,

Еней пустив на нас ману;

Дали нам греки прочухана

І самого Енея-пана

В три вирви вигнали відтіль;

Звелів покинути нам Трою,

Підмовив плавати з собою,

Тепер ти знаєш, ми відкіль.

[24] Помилуй, пані благородна!

Не дай загинуть головам,

Будь милостива, будь незлобна,

Еней спасибі скаже сам.

Чи бачиш, як ми обідрались!

Убрання, постоли порвались,

Охляли, ніби в дощ щеня!

Кожухи, свити погубили

І з голоду в кулак трубили,

Така нам лучилась пеня».

[25] Дідона гірко заридала

І з білого свого лиця

Платочком сльози обтирала:

«Коли б, – сказала, – молодця

Енея вашого злапала,

Уже б тогді весела стала,

Тогді Великдень був би нам!»

Тут плюсь – Еней, як будто з неба:

«Ось, осьде я, коли вам треба!

Дідоні поклонюся сам».

[26] Потім з Дідоною обнявшись,

Поціловались гарно всмак;

За рученьки біленькі взявшись,

Балакали то сяк, то так.

Пішли к Дідоні до господи

Через великі переходи,

Ввійшли в світлицю та й на піл;

Пили на радощах сивуху

І їли сім’яну макуху,

Покіль кликнули їх за стіл.

[27] Тут їли рознії потрави,

І все з полив’яних мисок,

І самі гарнії приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підлевою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик.

[28] І кубками пили слив’янку,

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і калганку,

Куривсь для духу яловець.

Бандура горлиці бриньчала,

Сопілка зуба затинала,

А дудка грала по балках;

Санжарівки на скрипці грали,

Кругом дівчата танцьовали

В дробушках, в чоботах, в свитках.

[29] Сестру Дідона мала Ганну,

Навсправжки дівку хоть куди,

Проворну, чепурну і гарну;

Приходила і ся сюди

В червоній юпочці баєвій,

В запасці гарній фаналевій,

В стьонжках, в намисті і ковтках;

Тут танцьовала викрутасом,

І пред Енеєм вихилясом

Під дудку била третяка.

[30] Еней і сам так розходився,

Як на аркані жеребець,

Що трохи не увередився,

Пішовши з Гандзею в танець.

В обох підківки забряжчали,

Жижки од танців задрижали,

Вистрибовавши гоцака.

Еней, матню в кулак прибравши

І не до соли примовлявши,

Садив крутенько гайдука.

[31] А послі танців варенухи

По філіжанці піднесли;

І молодиці-цокотухи

Тут баляндраси понесли;

Дідона кріпко заюрила,

Горщок з вареною розбила,

До дуру всі тоді пили.

Ввесь день весело прогуляли

І п’яні спати полягали;

Енея ж ледве повели.

[32] Еней на піч забрався спати,

Зарився в просо, там і ліг;

А хто схотів, побрів до хати,

А хто в хлівець, а хто під стіг.

А деякі так так хлиснули,

Що де упали – там заснули,

Сопли, харчали і хропли;

А добрі молодці кружали,

Поки аж півні заспівали, —

Що здужали, то все тягли.

[33] Дідона рано ісхопилась,

Пила з похмілля сирівець;

А послі гарно нарядилась,

Якби в оренду на танець.

Взяла кораблик бархатовий,

Спідницю і карсет шовковий

І начепила ланцюжок;

Червоні чоботи обула,

Та і запаски не забула,

А в руки з вибійки платок.

[34] Еней же, з хмелю як проспався,

Із’їв солоний огірок;

Потім умився і убрався,

Як парубійка до дівок.

Йому Дідона підослала,

Що од покійника украла,

Штани і пару чобіток;

Сорочку і каптан з китайки,

І шапку, пояс з каламайки,

І чорний шовковий платок.

[35] Як одяглись, то ізійшлися,

З собою стали розмовлять;

Наїлися і принялися,

Щоб по-вчорашньому гулять.

Дідона ж тяжко сподобала

Енея так, що і не знала,

Де дітися і що робить;

Точила всякії баляси

І підпускала разні ляси,

Енею тілько б угодить.

[36] Дідона вигадала грище,

Еней щоб веселіший був,

І щоб вертівся з нею ближче,

І лиха щоб свого забув:

Собі очиці зав’язала

І у панаса грати стала,

Енея б тілько уловить;

Еней же зараз догадався,

Коло Дідони терся, м’явся,

Її щоб тілько вдовольнить.

[37] Тут всяку всячину іграли,

Хто як і в віщо захотів,

Тут інші журавля скакали,

А хто од дудочки потів,

І в хрещика, і в горюдуба,

Не раз доходило до чуба,

Як загулялися в джгута;

В хлюста, в пари, в візка іграли

І дамки по столу совали;

Чорт мав порожнього кута.

[38] Щодень було у них похмілля,

Пилась горілка, як вода;

Щодень бенкети, мов весілля,

Всі п’яні, хоть посуньсь куда.

Енеєві так, як болячці

Або лихій осінній трясці,

Годила пані всякий день.

Були троянці п’яні, ситі,

Кругом обуті і обшиті,

Хоть голі прибрели, як пень.

[39] Троянці добре там курили,

Дали приманку всім жінкам,

По вечорницям всі ходили,

Просвітку не було дівкам.

Та й сам Еней-сподар і паню

Підмовив паритися в баню…

Уже ж було не без гріха!

Бо страх вона його любила,

Аж розум ввесь свій погубила,

А, бачся, не була плоха.

[40] От так Еней жив у Дідони,

Забув і в Рим щоб мандровать.

Тут не боявся і Юнони,

Пустився все бенкетовать;

Дідону мав він мов за жінку,

Убивши добру в неї грінку,

Мутив, як на селі москаль!

Бо – хрін його не взяв – моторний,

Ласкавий, гарний і проворний,

І гострий, як на бритві сталь.

[41] Еней з Дідоною возились,

Як з оселедцем сірий кіт;

Ганяли, бігали, казились,

Аж лився деколи і піт.

Дідона ж мала раз роботу,

Як з ним побігла на охоту,

Та грім загнав їх в