Мисливці на снігу. Вірші і поеми - Костянтин Вільович Москалець

але це ніч             що паче дня і бурштиновий труд кружляє посеред нього             я на шибці краплі за ними лампа ковточок чаю             невдовзі осінь холера ясна життя прекрасне його не досить             його не досить.
Тирада 15 сумний витязь і птахи і кольори             а ще загадкова для знавців геральдики             картина на щиті:             три краплі крові             пронизані блакитними стрілами             на кожній із яких             сидить звісивши ноги             маленька прихильність тримаючи високо над головами напис невідомою мовою
Тирада 16 Кімнат забутих вигаданий запах, струнка лілея у тонкій руці, — немов у вазі древній древня рана, немов серед підробок — раптом Кранах, і криця, мішана вночі на молоці. Ти посміхнешся, сльози люто витреш, міняючи місцями стіни зал, де все одно Вона прихильність нищить. де так бистрішає розлука, наче в нішах не статуї, а лиш                        розплавлений метал.
Тирада 17 непотемніла яблуня плете свій квіт свою Вкраїну пелюстками криє біла пелюстка — були крила сіра пелюстка — була свитка чорна пелюстка — була й немає а червона пливе Дунаєм плете свій квіт непотемніла яблуня все вищає мої слова внизу такі маленькі — мов мурахи…
Тирада 18 чотири крапельки дощу: вода вогонь земля повітря і п’ята — книжка нерозкрита і шоста — крапелька дощу шкода я вмію рахувати шкода я вмію шкодувати чотири крапелини крові: червона жовта синя зла прийшов до маляра: — сідай — і знову хмарить сиві брови чотири крапельки дощу чотири крапелини крові
Тирада 19 Згасає стукіт опадаючої роси і така тиша у всьому місті що видно її крізь бійниці і сховавшись за мерлонами — видно і навіть босоніж пробігши по теплій бруківці обдуваючи вранішню кульбабу все одно не порушиш тиші все одно побачиш її