Енеїда - Іван Петрович Котляревський

Рябка, тетерю, саламаху —

Як не було — поїли з маху

І всі строщили сухарі,

Що не було, все поз’їдали,

Горілку всю повипивали,

Як на вечері косарі.

[30] Еней оставив із носатку

Було горілки про запас,

Но клюкнув добре по порядку,

Розщедривсь, як бува у нас,

Хотів посліднім поділитись,

Щоб до кінця уже напитись,

І добре цівкою смикнув;

За ним і вся його голота

Тягла, поки була охота,

Що деякий і хвіст надув.

[31] Барильця, пляшечки, носатку,

Сулії, тикви, боклажки,

Все висушили без остатку,

Посуду потовкли в шматки.

Троянці з хмелю просипались,

Скучали, що не похмелялись;

Пішли, щоб землю озирать,

Де їм показано селитись,

Жить, будоватися, женитись,

І щоб латинців розпізнать.

[32] Ходили там чи не ходили,

Як ось вернулись і назад

І чепухи нагородили,

Що пан Еней не був і рад.

Сказали: «Люди тут бормочуть,

Язиком дивним нам сокочуть,

І ми їх мови не втнемо;

Слова свої на ус кончають,

Як ми що кажем їм — не знають,

Між ними ми пропадемо».

[33] Еней тут зараз взяв догадку,

Велів побігти до дяків,

Купить Піярськую граматку,

Полуставців, октоїхів;

І всіх зачав сам мордовати,

Поверху, по словам складати

Латинськую тму, мну, здо, тло:

Троянське плем’я все засіло

Коло книжок, що аж потіло,

І по-латинському гуло.

[34] Еней від них не одступався,

Тройчаткою всіх приганяв;

І хто хоть трохи ліновався,

Тому субітки і давав.

За тиждень так лацину взнали,

Що вже з Енеєм розмовляли

І говорили все на ус:

Енея звали Енеусом,

Уже не паном — домінусом,

Себе ж то звали — троянус.

[35] Еней троянців похваливши,

Що так лацину поняли,

Сивушки в кубочки наливши,

І могорич всі запили.

Потім з десяток щомудрійших,

В лацині щонайрозумнійших,

З ватаги вибравши якраз,

Послав послами до Латина

Од імені свого і чина,

А з чим послав, то дав приказ.

[36] Посли, прийшовши до столиці,

Послали до царя сказать,

Що до його і до цариці

Еней прислав поклон оддать

І з хлібом, з сіллю і з другими

Подарками предорогими,

Щоб познакомитись з царем;

І як доб’ється панськой ласки

Еней-сподар і князь троянський,

То прийде сам в царський терем.

[37] Латину тілько що сказали,

Що од Енея єсть посли,

Із хлібом, з сіллю причвалали,

Та і подарки принесли,

Хотять Латину поклониться,

Знакомитись і подружиться,

Як тут Латин і закричав:

«Впусти! я хліба не цураюсь

І з добрими людьми братаюсь.

От на ловця звір наскакав!»

[38] Велів тут зараз прибирати

Світлиці, сіни, двір мести;

Клечання по двору саджати,

Шпалерів разних нанести

І вибивать царськую хату;

Либонь, покликав і Амату,

Щоб і вона дала совіт,

Як лучче, краще прибирати,

Де, як коврами застилати

І підбирать до цвіту цвіт.

[39] Послав гінця до богомаза,

Щоб мальовання накупить,

І также розного припаса,

Щоб що було і їсть і пить.

Вродилось ренське з курдимоном

І пиво чорнеє з лимоном,

Сивушки же трохи не з спуст;

Де не взялись воли, телята,

Барани, вівці, поросята;

Латин прибравсь, мов на запуст.

[40] Ось привезли і мальовання

Роботи первійших майстрів,

Царя Гороха пановання,

Патрети всіх багатирів:

Як Александр цареві Пору

Давав із військом добру хльору;

Чернець Мамая як побив;

Як Муромець Ілля гуляє,

Як б’є половців, проганяє, —

Як Переяслів боронив;

[41] Бова з Полканом як водився,

Один другого як вихрив;

Як Соловей-харциз женився,

Як в Польщі Желізняк ходив.

Патрет був француза Картуша,

Против його стояв Гаркуша,

А Ванька-каїн впереді.

І всяких всячин накупили,

Всі стіни ними обліпили;

Латин дививсь їх красоті!

[42] Латин, так дома спорядивши,

Кругом все в хатах оглядав,

Світелки, сіни обходивши,

Собі убори добирав:

Плащем з клейонки обвернувся,

Циновим гудзем застебнувся,

На голову взяв капелюх;

Набув на ноги кинді нові

І рукавиці взяв шкапові,

Надувсь, мов на огні лопух.

[43] Латин як цар в своїм наряді

Ішов в кругу своїх вельмож,

Которі всі були в параді,

Надувся всякий з них, як йорж.

Царя на дзиглик посадили,

А сами мовчки одступили

Від покутя аж до дверей.

Цариця ж сіла на ослоні,

В єдамашковому шушоні,

В кораблику із соболей.

[44] Дочка Лавися-чепуруха

В німецькім фуркальці була,

Вертілась, як в окропі муха,

В верцадло очі все п’яла.

Од дзиглика ж царя Латина

Скрізь прослана була ряднина

До самой хвіртки і воріт;

Стояло військо тут зальотне,

Волове, кінне і піхотне,

І ввесь був зібраний повіт.

[45] Послів ввели к царю з пихою ,

Як водилося у латин;

Несли подарки пред собою:

Пиріг завдовжки із аршин,

І солі кримки і бахмутки,

Лахміття розного три жмутки,

Еней Латину що прислав.

Посли к Латину приступились,

Три рази низько поклонились,

А старший рацію сказав:

[46] «Енеус ностер магнус панус

І славний троянорум князь,

Шмигляв по морю як циганус,

Ад те, о рекс! прислав нунк нас.

Рогамус, доміне Латине,

Нехай наш капут не загине,

Пермітте жить в землі своєй,

Хоть за пекунії, хоть гратіс,

Ми дяковати будем сатіс

Бенефіценції твоєй.

[47] О рекс! будь нашим меценатом,

І ласкам туам покажи,

Енеусу зробися братом,

О оптіме! не одкажи:

Енеус прінцепс єсть моторний,

Формозус, гарний і проворний,

Побачиш сам інноміне!

Вели акціпере подарки

З ласкавим видом і без сварки,

Що прислані через мене:

[48] Се килим-самольот чудесний,

За Хмеля виткався царя,

Літа під облака небесні,

До місяця і де зоря;

Но можна стіл ним застилати,

І перед ліжком простилати,

І тарадайку закривать.

Царівні буде він в пригоду,

І то найбільш для того году,

Як замуж прийдеться давать.

[49] Ось скатерть шльонськая нешпетна,

Її у Липську добули;

Найбільше в тім вона прикметна,

На стіл як тілько настели

І загадай якої страви,

То всякі вродяться потрави,

Які на світі тілько єсть:

Пивце, винце, медок, горілка,

Рушник, ніж, ложка і тарілка.

Цариці мусим сю піднесть.

[50] А се сап’янці-самоходи,

Що в них ходив іще Адам;

В стариннії пошиті годи,

Не знаю, як достались нам;

Либонь, достались од пендосів,

Що в Трої нам утерли носів,

Про те Еней зна молодець;

Сю вещ, як рідку