Том 10 - Леся Українка
Я рада, що Зоря тепер у нас: тепер є певна надія, що і Ви хутко приїдете. І славно ми з Вами літом заживемо в Гадячі! Жаль, що я тепер не в Києві, а то могла б зайнятись з Зорею, може, краще, ніж київські студенти, що погано знають французьку мову. Коли буде треба і Зоря матиме охоту, то будемо літом з ним учитись.
Т[окмакову] я ще не бачила, вона писала мені якось, що була слаба, а після того було холодно для роз’їздів. Може, святами побачу її. Святами ще напишу Вам, а тепер поки що бувайте здорові. Міцно цілую Вас, моя дорога дядино. Добре було б тепер бути з Вами, а не тут у сій чужій-чужій Ялті...
Ваша Леся
Поцілуйте за мене Раду і Ліду і насваріть там на їх, чом вони мені не пишуть!!
ПРИМІТКИ
Епістолярна спадщина Лесі Українки в зібранні творів у 12-ти томах складав 10-й (1876—1897), 11-й (1898—4902) і 12-й (1903— 1913) томи. Це найповніше на сьогодні зібрання лиетів поетеси. Історія збирання і публікації їх сягає 1911 року, коли (ще за ?киттячЛесі Українки) М. Павлик опублікував у виданні «Переписна Михайла Драгоманова з Михайлом Павлнком», т. 8 (Чернівці, 1911, с. 212, 221—222, 237—238) три листи Лесі Українки. Це була єдина публікація її листів до Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Після Жовтневої революції центром збирання епістолярію Лесі Українки став Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. З’являлися час від часу публікації її листів у різних виданнях: Кримський А. Розвідки, статті та замітки. I—XXVII. К., 1928, с. 365—367 (лист до А. Кримського); журнали «Червоний шлях», 1923, кн. 4-5, 6-7, 8 (8 листів до матері, один до батька, 2 до брата Михайла); «Україна», 1924, кн. 1-2, с. 168—170 (листи до М. М. Коцюбинського); «Україна», 1926, кн. 2-3, с. 181 (лист до М. П. Стари-цького); глухівський альманах «Вперед», 1928 (3 листи 1911— 1913 pp. до Ф. П. Петруненка) тощо.
Другим центром зосередження листування Лесі Українки до 1939 року був Львів, де в фондах Національного музею і бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка частково збереглися листи Лесі Українки до М. Павлика, І. Франка, В. Глатюка, Василя Лукича та іи. Окремі публікації листів з’явилися в цей час і в Галичині: в журналі «Літературно-науковий вісник» (1925, кіі. 10) —
6 листів до 1-І. Кибальчич-Козловської, в журналі «Нові шляхи» (1930, кн. 2, 6, 7) М. Д. Деркач опублікувала деякі листи до М. Павлика, 1938 року В. Сімович здійснив публікацію листів Лесі Українки до О. Маковея,
По обидва боки тодішнього кордону залишалися численні листи Лесі Українки, що зберігалися у приватних осіб. Десятки її листів як сімейні реліквії берегли родичі О. Кобилянської в Чернівцях, у професора Ф. Колесси зберігалися листи поетеси до нього, є відомості, що близько 100 листів зберігалося в академіка А. ІО. Кримського.
Значну кількість листів Лесі Українки зібрала її сестра Ольга Петрівна Косач-Кривинюк, в якої зосереджувалися не лише автографи, але й копії листів із закордонних архівів. Ольга Косач-Кривинюк у 30-ті роки готувала на основі листів біографічну працю «Хронологія життя і творчості Лесі Українки». У зібранні О. Косач-Кривинюк збереглися копії листів Лесі Українки до М. П. Драгоманова та його родини, зроблені нею з копій письменника Гліба Лазаревського (копії ним знято з автографів Лесі Українки, що зберігалися у Варшаві). Зараз понад 50 копій листів до М. ТІ. Дра-гоманова і його родини зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 2, N° 1548). Відома дослідниця життя і творчості Лесі Українки М. Д. Деркач зберегла копії 28 листів (1888—1894 pp.) до М. Драгоманова (ф. 2, № 1200—1227).
Разом із копіями О. П. Косач-Кривинюк та М. Д. Деркач до війни було зібрано 230 листів, з яких лише близько ЗО було опубліковано.
Сьогодні епістолярна спадщина Лесі Українки складає понад 750 листів, і можливості виявлення їх ще далеко не вичерпані.
Наявна епістолярна спадщина Лесі Українки — це листи до осіб, що складали найближче родинне (мати, батько, брати, сестри, родина М. П. Драгоманова, тітка Олена Антонівна Тесленко-При-ходько) та літературне оточення (І. Я. Франко, М. І. Павлик,
О. ІО. Кобилянська, В. С. Стефаник, Надія Кибальчич, О. С. Маковей, М. М. Коцюбинський, Б. Д. Грінченко, X. О. Алчевська, М. П. Стари-цький, В. М. Гнатюк, Ф. М. Колесса, А. Ю. Кримський та інші, російські письменники і критики — В. О. Поссе, Є. М. Чириков; громадські діячі — В. Г. Крижанівська-Тучапська, учителька народних шкіл А. С. Макарова; етнографічна комісія та бібліотека Наукового товариства імені Шевченка у Львові, багато інших осіб і установ).
Зараз відомо понад сорок адресатів Лесі Українки, листи до яких зібрані частково. Так, із листування з М. М. Коцюбинським виявлено лише 3 листи, значно більше листів було до тітки О. А. Тес-ленко-Приходько (відбувала заслання в Сибіру). Активно листувалася Леся Українка з редактором російського прогресивного журналу «Жизнь» В. О. Поссе, з критиком П. М. Ге. Уже під час підготовки цього видання в журналі «Вопросьі литературы (1975, № 1) опубліковано ще три її листи до В. О. Поссе.
Відомо, що Леся Українка листувалася з соціал-демократом П. Л. Тучапсышм, із пропагандистом марксизму С. К. Мержин-ським, з товаришкою дитячих і юнацьких років Марією (Манею) Биковською (в одруженні Бєляєвою), з учителем гімназії Сергієм Френкелем. Писала Леся Українка листи до «Русского театрального общества» в Москву, до редакції журналів «Вестиик Европы», «Мир божий», «Русская мьісль», в які вона після закриття журналу «Жизнь» слала свої статті. Не тільки листи, а й деякі статті до цих видань ще не розшукані. Ширшим, безперечно, було й листування із М. Ф. Комаровим і його дочками, подругами Лесі Українки, Галиною та Маргариток).
