Том 10 - Леся Українка

Взагалі я розширила свої права на сон, на їду і на валяння без всякого діла або швендяння без жадної мети si bon me semble 185. Швендяти часто приходить охота, бо навіть в туманні дні у нас буває не менше 7° тепла, а то й 14° і більше,— дякуючи такій температурі я могла часто брати ванни, що, певне, багато прискорило мою поправку. Grace a Dieu a Dieu e’est fini et n’en parlons plus! 3.

242. ДО І. Я. ФРАНКА

19 грудня 1897 p. Ялта Ялта. Екатѳринииская ул.,

д[ача] Лещипского, кв. № 12 (така моя адреса на зиму і весну),

Високоповажаний добродію!

Вибачайте, що не хутко відповідаю на Вашого ласкавого листа, але ж я його одібрала тільки сьогодні (7 де-кабря ст. ст.): кружну путь він мав — через Київ на Ялту!

Даремне гадаєте, що наш публіцистичний контроверс мав такий фатальний вплив на мої відносини до Вас. Я завжди вміла відрізняти публіцистику від приватних справ. Отже, редакція «Літ[ературного] вісн[ика]» пе зробила помилки, попросивши Вас сповістити мепе про заснування сього журналу, бо навряд чи хто інший з її членів був би мені симпатичніший від Вас.

В нашому контроверсі (pour en finir 4) вразило мене особисто тільки слово «недобросовісно», я навіть хтіла у свій час проти нього протестувати, але той час пройшов мені в таких тяжких фізичних обставинах, що було якось не до протестів навіть. Тепер я думаю, що с© й краще, бо слово по слову ми могли б ще й справді посваритись — ми обоє поети, gens irritabilis 1, як відомо, я дуже рада, що сього не сталось.

Я сама хотіла було написати до Вас з поводу чутки про скасування «Життя і слова», але не знала Вашої адреси, тільки що збиралась допитуватись її по людях, як прийшов Ваш лист.

Невважаючи на радісну звістку про заснування нового «Вісника», мені все-таки жаль «Ж[иття] і сл[ова]», було в ньому дещо таке і дехто такий, якого вже в «Віснику» не буде...

Звістка про скасування «Ж[иття] і сл[ова]» була мені сумна не тільки з загальних, але й з особистих причин: зникало поле для моєї праці! Правда, ще раніше тії звістки я якось не знала, чи одкрите се поле для мене після того, як... etc. До «Зорі», якою вона була остатні роки, я не мала симпатії, отже, «так зостала я ошукана, немов птах над моря водами»... Тепер же я маю тільки подякувати за честь, яку зробили мені Ви і Ваша, чи то пак наша, редакція, запрошуючи мене до роботи, та й взятись до тієї роботи так завзято, як тільки дозволить мені мов зрадливе здоров’я.

Для початку посилаю вірші: не здивуйте з їх монотонності — адже я тут «на засланні», а вкупі зо мною і моя муза!

Щиро вітаю Вас і Ольгу Федоровиу.

Завжди прихильна до Вас

Леся Українка

243. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

25, 26 грудня 1897 р. Ялта Ялта, Екат[ерининская],

д[ача] Лещиігск[ого], кв. № 12,

13 1812 97

Люба мамочко!

Як се часто буває, листи наші розминулись. Нема що й казати, як я рада була твоєму «довжелезному» листові, але ж на такий лист теж «коли відписувать, то від-

писувать», от я і прозбиралась мало не тиждень. «Ділові справи» здаю тепер цілком на твої руки, бо щось я ніяк ие можу тепер орієнтуватись у тих «трупах», «перельотах» etc., хоч мій сусід Руденко і просвіщає мене щодо сього в самих широких розмірах, бо він завзятий український театрал. З його слів тільки здається мені, що у Кропивницького нема ані примадонни, ані «примадона» і єсть* тільки «чесні, коректні робітники»... Та й то ще, може, справді, їм моя п’єса не сподобається, яко написана «не в тому характері», що «Вій», «Пропаща грамота» et toute la boutique du diable 186. От, значиться, і пиши драми «нового напрямку». Де тепер Зарницька? Ти писала якось, що посилаєш їй «Троянду»,— чи се все одно, що послати Мирославському? Боюсь, Москва занадто привикла до «хохлацких коленцев», то їй, може, без «ко-ленцев» і не врозумительно буде. Здається, я щодо моєї драматургії можу сказати: «Spi6wak jestem, niestety!

Spiewac nie mam komu!..» 2 Щодо поезії було б невдячно казати се після недавнього вибуху de та petite gloriole 187. Господи боже мій! Про мене читають люди «реферати»... Подякуй Людю за те, що вона так щиро і некористолюб-но старається для заснування моєї слави, впрочем, я думаю написать їй сама.

«Примадонда»! Дотепний, але мало потішаючий Witz...188, І чого іменно я маю дебютувати в офіцерському клубі? Якось се трохи несподівано. Боюсь, що мені буде спорчений вихід в Києві, та вже нічого не поробиш. А може, врешті, воно і нічого собі вийде, щоб дуже добре, то не сподіваюсь. Справді великий курйоз, що ти читала про Кольцова! A propos, його українські вірші, здається, дуже погані? Як ти там їх читала? Скажи, як ти читала мій переклад з Ади Негрі? Аже то був не віршований, а підстрочний переклад. Чи ти його сама звіршувала? Якби я завчасу знала, я прислала б якийсь настоящий переклад.

Тепер про закордонну літературу. Дуже приємні були мені прислані новини, бо смутно якось було зоставатись без журналу. Проте, читаючи лист Франка, я не могла не надумати: «Прийшла коза до воза». Тим часом я відповіла йому в дуже гречному тоні, без жадних натяків на «козу», і послала два вірші. Властиве, я рада такому закінченню нашого «конфлікту», бо толку з нього не було жадного, а Франка, яко писателя і діяча, я ніколи не переставала поважати. Хоч в його листі до мене нема ніякого формального перепрошування, але я його вважаю за перший крок до згоди. Трохи «неприродний» склад нової редакції, і навряд чи він довго протримається в згоді, але дай йому боже! Ти добре зробила, що дала мого «Співця» в юбілейний збірник, якби я була дома, то й сама б його дала. Тільки, здається, я його колись посилала самому Франкові. Вороний казав, що Франко загубив той транспорт матеріалів, але якщо Франко тепер се знайде