Том 10 - Леся Українка

Буде славно, якщо Левицький буде в Гадячі, я була б рада бачити його там! Граф Паскевич пе fera jamais sa carriere avec ses scrupules arrieres181. Кланяйся Полон-ському і подякуй від мене за його приписку до листа Сте-шенків. Я б йому самому написала, та він тепер носиться върху бездны, де його й ловити з листом? Скажи йому на потіху, що я «подаю надежды» колись зайнятись юриспруденцією і, може, як той Солон (чи то Лікург?), писатиму віршовані закопи. Поклонись і подякуй за пам’ять пані Борецькій. Я дужо рада за Сату — мав щастя хлопець! Приємно теж, що Сікорському «косвенным образом» носа втерли віденські лікарі.

Льоня Бор[ецький], далебі, мені подобається, з нього вийде якийсь реформатор! Чи вчиться Афеньєва малювання? Конечне слід би, скажи їй се від мене. Щодо того, де ти будеш на той рік, то ще побачимо, може, я тебе ще й не пущу в Колодяжне, як дам волю свому егоїзму, а може, й сама проживу в якій-небудь норці. Vedre-шо182. Одно безперечно, що тобі поправитись треба, і поправитись не абияк, а щоб на весь курс стало заряду. Медицина тебе пе з’їсть, скоріш подавиться, занадто жирно для неї буде, коли така страва лізтиме їй в рот сама.

Не знаю, звідки ти взяла, ніби в тебе нерви «кана-тячі»,— се для мене новина!

У мене до тебе просьба: певне, Афанасьев видасть свій курс публічних лекцій, тоді, будь ласка, пришли мені їх сюди.

Чи записують у вас в VIII класі уроки історії? Вони згодились би для Оксаночки, коли справді дотепно зложені, вона могла б прочитати їх і раніше VIII класу, а то засохне на «Іловайці».

Чи ти читала нове видаппя — Сеньобос, «Історія цивілізації Європи XIX в.»? Конечне прочитай. Чи бачиш ти «Новое слово»? Я його тут раз у раз читаю: партійне воно, та все-таки цікаве. Взагалі на періодичну літературу я тут не голодна, тут городська читальня нічого со

бі і (що дуже важно) дуже близько ходити до неї.

Що се бреше Бердяев? Кого се я з його знайомих бачила і кому читала вірші? Се або qui pro quo *, або містифікація. Пишу я тепер взагалі мало, так, деякі дрібниці, хотіла тобі дещо прислати тепер, та нехай вже іншим разом, а то вже починає шия й голова боліть від власної «графії». Чудовий вираз — «графія!». Не знаю, чи хвалилась я вам, який столик мені Миша прислав, дякуючи йому, я можу тепер писати з комфортом, одсовуватись на креслі, інакше подібні колосальні листи були б неможливі. Аже ж се справжня стаття. Я почала писать в 6-й годині, а тепер вже, слава богу, 10-а, пора і честь знать.

Я здається, нічого не написала про моє zdrowie і ро-wodzenie, та з листів до мами і папи ти се знаєш. Zdrowie остатніми часами «неважно», впрочем пога тримається в нормі, і то добре, а так щодо нервів, то не можу похвалитись. Powodzenie jak przy obowi^zku...183 Погода тут добра, спасибі їй, я щодня швендяю над морем «словно овца беспредельная», і се немало розважає мене. Врешті, нічого цікавого зокола, приходиться, отже, більше «себя собою наполняя и из себя собой сияя...».

Ти, певне, зостанешся незадоволена моїм листом, хоч він і довгий, але така вже доля моїх листів, що ними ніколи ніхто не задоволений, а менше всього сам автор.

Забула одну річ: напиши Шурі, чи можна брати участь стороннім людям, не членам, в конкурсі Київського літературного общества? Вона мене про се питала, а я не знаю. Відповідай просто їй, скоріш буде. Г срок конкурсу напиши, коли знаєш.

Бувай здорова, моя Лілія, моя люба, дорога сестро і товаришко! Цілую тебе міцно і щиро багато раз. ,

Твоя Леся

14 грудня 1897 р. Ялта 2.ХІІ.1897,

Ялта, Екатер[инипская] ул[ица], д[ача] Лещинск[ого], кв. 12

Люба мамочко! Що то за знак, що ти так страшенно давно мені не писала, навіть не відповідала на мого остатнього листа, посланого ще десь 12-го ноября? Чи не розсердилась ти за що на мене? Так, далебі, я не знаю, чим могла я вразити тебе, здається, в листах моїх нічого такого не було. Та хоч би й так, то все-таки недобре мовчати, краще вже вилаяти. На таких просторах трудно догадуватись, отже, краще вже виразно домовляти, що на серці лежить. Може бути, що тобі який клопіт заважав, тоді вже прости за моє допоминання, але ж ти мене так розбалувала листами за літо, що тепер таке довге мовчання мені тяжко терпіти. Ти, може, скажеш: «Тяжко-тяжко, а небійсь сама теж мовчала від 12-го». Я тобі скажу по правді, що в мене не було одваги писати, бо так погано жилося в той час, що й описувати було б сумно, а брехати сором. Прости, що пишу post factum l, але інакше я не могла б. Коли я писала остатнього листа Лілі, я вже була слаба, та думала, що все хутко скінчиться, і вважала, що не варт про нього й писать; скінчилось, правда, але не дуже хутко. В початку ноября напала було на мене екзема, тижнів через два вона вже розпросторилась по всьому тілу, окрім лиця, грудей й пальців на руках. Слабість се дуже бридка і дошкульна, поки вона не минула, я не могла спати по ночах до 4-ї— 5-ї, вибивало се мене з сили страшенно і розстроювало нерви не можна сказати як. Запевне, я вдалась до лікаря, спочатку ліки не помагали нічого, але потім він знайшов такі, яких було треба, і загоєння пішло так шпарко, що тепер нема вже ні одної мокрої виразки, висипка загинула і тільки ледве червонясті сліди лишились. Лікар сам дивується, що се так хутко скінчилось, бо відомо, що екзема уперта і затяжна і триває часом цілі роки, а при моєму хорошому організмі сього можна було боятись. Правда, курувалась я дуже завзято і навіть не забувала пить лікарство! «All is well, that ends—well» (все добре, що добре кінчиться),— каже Шекспір і я за ним. Ся минула халепа навчила мене цінити мій звичайний стан здоров’я, а раніш я думала, що він нічого не вартий. Тепер я «плачу недоїмки», т. є. сплю не менше 9-ти годин на добу