Том 10 - Леся Українка
Твоя Леся
Мій новий адрес; Ялта. Екатерининская ул., дача Лещинского (выше переулка).
232. ДО О. П. КОСАЧ (матері)
4 листопада 1897 р. Ялта Ялта, Екатерининская ул.,
д[ача] Лещинского, кв. № 9
23 18^97
Люба мамочко!
От уже, здається, два тижні, як я не писала тобі, і сама не знаю, як се так вийшло, се все той нещасний замір написати «основательного» листа! Та от і знов пишу неосновательного. Твої листи, посланий через Пашку і писаний вкупі з Радою і откритку з Гадяча я отримала, посилку теж отримала — велике спасибі за неї, вона послужила до великих реформ у моєму туалеті. При помочі срібного гапту вийшла дуже елегантна блуза з пес plus ultra не елегантної «лежальної» блузи, таки справді! Мої ученики аж я^ахнулись, як я її вчора наділа. Запевне, рукава в ній тепер модні — вузенькі — і лікті цілі. Чорну кофточку ношу дома з чорною спідницею. Сіра сукня п’а pas de chance 2 — я догляділась, що в ній міль рукава поїла... Якось треба се направити. За фланелевий ліф теж спасибі, я забула про нього написати, а мені він потрібний. Дроздика міцно подякуй за брошку, справді, дуже цікава брошка, варта кримської відплати. Шкода все-таки, що ти не послала гусениці, вони тут, як оказується, досить дорогі, рублів 8 коштує зовсім поганенька, я ще не купила жадної, не зібралась, і свята заважали, оце їх було справжніх та імпровізованих чотири дні наряд, аж обридло. Сьогодні кінчаю одно «яредприємство»: довгу блузу, une robe de chambre *, давню свою мрію. Ти побачиш, яка се хороша річ вийшла, я в ній маю просто величний вигляд; бачиш ти, інакше як negligee 150 не можу тепер довго писати, а вечори тепер безконечні, отже, треба щось робити, ти ж знаєш, що я й на самоті не люблю бути занадто negligee. До того ж, мені треба одежу, варту мого писательського стану. Ся фраза єсть безпосередній скуток тієї телеграми, яку я вчора отримала з Літературного товариства після прочитання моїх «Струн»,— «у кумушки с похвал вскружилась голова»! Подякуй від мене Лисенків, Старицьких і товариство за сей милий мені вираз уваги далекому, в горах загублепому авторові.
A parte, si e’est comme $a151, то чому ж мені жетона не дають?
Тепер дозволь тобі дати раду: якщо будеш їхати сюди до Нового року, то бери таки добре теплу одежу, бо на морі тепер «різно буває», взагалі тепер сезон для подорожі в Крим поганий, тепер ще як-небудь, а в де-кабрі, кажуть, гірше буває. Я б радила тобі їхати не на Одесу, а на Севастополь, та звідти все-таки не кіньми, а морем, бо по горах їздити зимою теж не випадає, на пароході все ж можна сховатись од вітру в каюту, а. в горах, як повіє з «ущелья», то вже нічого не порадиш. Жити тут непогано, бо увечері можна сидіти дома, а вдень, поки сонце гріє, то дуже тепло, я от учора без пальто гуляла опівдня, а ввечері і пальто не було занадто. Море часом досить тихе (та все-таки не Stille152), а часом усю набережну вулицю як дощем заливає до самих магазинів, а само таке темне тоді, лихе... таке, як ти боїшся. Я ж його щось ніколи не боюсь, і, далебі, я певна, що воно куди добріше від людей: як втопить, то вже втопить, а довго не мучить, принаймні хто сам до нього не лізе, воно того не зачіпає. Я могтиму сказати про нього, як Гейне казав: «Wir waren einander gut» 153. От що, не забудь привезти мені Гейне і Байрона, як будеш їхати. Чи стребувала ти з Ідзиковського ті томи
Байрона, що він мав виписати весною? Я б дуже хотіла, щоб ти привезла мені мого кинджала, та, певне, ти сього ие схочеш, то мені не випадає намагатись.
Дуже сумно мені те, що ти пишеш про Гамба'рова... Привітай його від мене, як побачиш, конечне, скажи, що я часто згадую його, а що я йому ие пишу, то се, певне, його не дивує. Чхенкелі (чи як се пишеться?) справді бачив мене на пароході — я проводжала ту курсистку, що жила зо мною,— мені було приємно бачити, коли не київську, то хоч quasi київську людину. Я все-таки тут не абсолютно самотня, єсть дві-три людини, з якими я часом бачусь, і вони відносяться до мене симпатично, тільки, звісно, у кожного з нас свій окромий шлях. Писала мені якось Маргарита і заклинала їхати до неї жити на зиму, але сей лист прийшов тоді, коли я вже так-сяк в Ялті врядилась, а крім того, єсть причини різні, по яким я не могла прийняти її запрошення. Розписувати про них пема чого, бо головне те, що я в Одесу на зиму не поїхала. Все-таки лист її мені був більш ніж приємний.
Пора кінчать сей лист (не знаю, чи основательпий)
і йти гуляти, поки сонце гріє. Посилаю тут свою фотографію. Приймаючи на увагу, що се робота одної «люби-тельницы», можна сказати, що робота дуже гарна. Здоров’я моє краще, таки справді, і ходить я стала ліпше, щоб не наврочити. Цілую тебе міцно! Пиши про все.
Твоя Леся
P. S. Чом Ліля не пише мені, я скучаю за її листами!
233. ДО О. П. КОСАЧ (матері)
7^ листопада 1897 р. Ялта Ялта, Екат[ерининская] ул.,
д[ача] Лещинск[ого], кв. № 9,
26
18 ЗС 97
Люба мамочко!
Недавно писала тобі і знов пишу, се вже revanche 1 за довге мовчання. Прости, на сей раз лист буде «діловий». Напиши, в якому «положений шш состоянии» постановка моєї драми, хто, де і коли має ставить її? Папа писав мені якось, що «ролі розписані для акторів», ти писала, що Старицький хоче врядити постановку в Літературному товаристві. Що з сього всього вийшло? Якщо будуть ставить, то я думаю внести одну поправку: чи не краще випустити зовсім сцену Люби
