Поетичні твори, літературно-критичні статті - Андрій Самойлович Малишко

Герої поеми — люди одної родини: три сини, донька, мати та закатований фашистами батько, перед портретом якого в рідній хаті зібралися і розповідають про себе його діти. У такий спосіб автор малює образи радянських патріотів: воїна-фронтовика, батька-партизана, середульшого

сина — нескоримого борця, в німецькій неволі, молодших, доньку і сина, гідних спадкоємців і продовжувачів слави свого батька-героя, благородний образ матері.

Подібна композиційна будова не нова, але Б. Степашок вдало використав її і, безперечно, досяг творчого успіху.

Окремі розділи поеми можна і треба було б зробити стислішими, економічнішими на слові.

Так само, як Борислав Степанюк в поемі «Батьківське вогнище», А. Кацнельсон в своїй поемі «Молодший син» подає історію однієї сім’ї в воєнні й післявоєнні роки. Правда, центр ваги в поемі А. Кацнельсона перенесено в наші дні. Епізод з рятуванням німецьких дітей в палаючому будинку радянським лейтенантом становить основний сюжетний стрижень поеми. Всі інші лінії і сюжетні ходи грають допоміжну роль, щоб через них привести героя до подвигу.

Поема «Молодший син» композиційно мало злагоджена. Основний епізод — рятування дітей з пожежі — органічно не в’яжеться з іншими епізодами і міг би стати темою для самостійного вірша, хоча, треба сказати, не новою для нашої післявоєнної армійської поезії.

Зовсім недавно в газеті «Радянська Україна» ми прочитали нову поему Миколи Нагнибіди «Васильок». Значною мірою ця поема звернена в грозові роки Вітчизняної війни.

Невеликий розміром твір багато промовляє нашому серцю. В поемі «Васильок» немає широкого, масштабного розкриття подій. Не хроніка війни, а світ людської душі, доля, мужність та благородство героя знайшли справді поетичне відтворення.

М. Нагнибіда давно 1 успішно працює над сюжетними віршами, є автором багатьох балад та цоем. Нова його поема є гідним продовженням попередньої роботи в плані сюжетної лірики. Добре злагоджений сюжет, чіткий невимушений вірш, хороша образна мова поеми свідчать про серйозну роботу поета в шуканні високої художньої форми.

* 34

Ми розглянули і згадали далеко не всі поеми на тему Вітчизняної війни, написані за останні роки. А скільки пишуть у нас ще віршів про війну!

Справді, є чим похвалитися нашій літературі, є що назвати, коли йде мова про Вітчизняну війну. Можна значно збільшити список творів, присвячених подіям війни, але наші читачі, радянські воїни, поруч з творами про війну, хочуть читати твори про армію в мирних умовах, бачити картини життя, побуту, навчання воїнів, знаходити у віршах і поемах близьке й рідне їм, те, чим живуть вони зараз, що думають і що почувають.

В буднях сьогоднішнього армійського життя немало багатющого матеріалу для художника слова. Але щоб писати про армію наших днів, треба знати її, тримати постійний зв’язок з військовими частинами, бачити радянських воїнів не тільки на парадах і літературних зустрічах, а й на навчанні, частіше бувати серед них.

пізніше дитинства, в юності і в молодості, а пісня входить в духовне єство з молоком матері, вона не тільки є першим елементом пізнання об’єктивного світу, але й великим законодателем формування людського характеру. Десь пізніше людину будуть гартувати і суспільні стосунки,

і труд, і боротьба, але ті пісні, що співала мати над колискою малій дитині, ніколи в житті не забуваються. Пісня є одним з першоджерельних могутніх критеріїв формування добра і зла, благородних і недобрих пристрастей, все залежить від її змісту, її ідейного звучання і спрямованості.

Народження людини — зв’язане з піснею, перше кохання дівчини і юнака, щастя любові і гірка тривожна розлука— в пісні, думи батька і матері, що виглядають синів з походу, з далеких доріг війни — в пісні. Шахтар і сталевар, колгоспник у полі, вчений в дерзновенному стремлінні польотів у стратосферу, воїн і політик, філософ і митець, лікар і вчитель, стара посивіла__людйна і малий хлоп’як — свої радості, болі і наХію, всю свою душу виливають у пісні; вона народжується від найменшого поруху людської мислі

і пристрасті, народжується, як зелений лист у саду чи погожий промінь сонця, що зігріває землю, а потім виростає, шириться, набирається барв і супроводжує людину все життя; людина, що не любить співати, буває жорстокою

і злою; воїн, ідучи в похід, бере з собою три речі: зброю, хліб і пісню. Зброю для боїв, хліб — для життя, пісню як душу Батьківщини, як найдорожчу згадку про друзів і людей, що полонили серце.

Великі митці минулого і наші сучасники свою творчість органічно зв’язали з піснею; Шевченко, Кольцов 22 і Некрасов, Бернс 23 і Беранже24, Лонгфелло25 і Гете26, Міцкевич

і Пушкін, Руставелі27 і Довженко, Тичина і Твардовський, Ісаковський і Янка Купала, Гоголь, Стефаник, Максим Рильський,'Остап Вишня і багато інших славних імен світових митців згадуються мені зв’язаними з піснею, з її вічно животворним джерелом, з її ніжним і грізним клекотом.

Українська пісня має своє глибоко національне прекрасне звучання, а в ідейному розумінні вона є історичним літописом народу. «В цьому відношенні,— писав Гоголь,— пісні для Малоросії — все: і поезія, і історія, ^батьківська могила... Якщо він (історик.— А. М.) захоче узнати вірний побут, стихії характеру, всі відтінки почуттів, хвилювань, страждань, веселощів народу, який зображає, якщо хоче випитати дух минулого віку, загальний характер всього цілого і... кожного окремого. Тоді він буде задоволений цілком; історія народу розкривається перед ним в ясній величі» (М. В. Гоголь. Сочинения, т. 6. М., Гослитиздат, 1953, стор. 67).

Пісня має свою особливу художньо-поетичну специфіку. Не кожен вірш співається і не кожен віршований рядок кладеться на музику. В наш час багато пишеться куплетів, або, як їх називають, «текстів» для музики, але ті, хто їх пише, не розуміють, що пі безсюжетні куплети, ні оці тексти без чіткої композиції — без образного розкриття явищ і конкретності змісту — нічого спільного з піснею не мають. Скільки таких мертвоиароджених текстів гримить по радіо, заповнює пашу пресу, а їх не сприймає і не співає народ.

Це глибоко розуміли творці народних пісень і такі велетні піснетворчості, як Шевченко і Кольцов.

Не існує народної пісні на загальну тему — вона завжди розкриває певну подію, пригоду, конфлікт, в ній живе людина з її настроями і думами.

Зміст її так густо сконденсований, що його б вистачило на цілий прозовий твір, оповідання чи повість, з неї можна намалювати картину, створити скульптуру, чи, перекладена в драматичний твір, вона могла б стати шедевром сцени; вона несе