Кобзар - Тарас Григорович Шевченко

є з ким заплакать, є з ким заспівать: Єсть карії очі - як зіроньки, сяють, Білі рученята - мліють-обнімають, Єсть серце єдине, серденько дівоче, Що плаче, сміється, і мре, й оживає, Святим духом серед ночі Понад ним витає. Отакий-то мій Ярема, Сирота багатий. Таким і я колись-то був. Минуло, дівчата… Минулося, розійшлося, І сліду не стало. Серце мліє, як згадаю… Чому не осталось? Чому не осталось, чому не витало? Легше було б сльози, журбу виливать. Люде одібрали, бо їм було мало. “Нащо йому доля? треба закопать: Він і так багатий…” Багатий на лати Та на дрібні сльози - бодай не втирать! Доле моя, доле! де тебе шукать? Вернися до мене, до моєї хати, Або хоч приснися… не хочеться спать. Вибачайте, люде добрі: Може, не до ладу, Та прокляте лихо-злидні Кому не завадить? Може, ще раз зустрінемось, Поки шкандибаю За Яремою по світу, А може… й не знаю. Лихо, люде, всюди лихо, Нігде пригорнуться: Куди, каже, хилить доля, Туди й треба гнуться,- Гнуться мовчки, усміхаться, Щоб люде не знали, Що на серці заховано, Щоб не привітали. Бо їх ласка… нехай сниться Тому, в кого доля, А сироті щоб не снилась, Не снилась ніколи! Тяжко, нудно розказувать, А мовчать не вмію. Виливайся ж, слово-сльози: Сонечко не гріє, Не висушить. Поділюся Моїми сльозами… Та не з братом, не з сестрою З німими стінами На чужині… А поки що - До корчми вернуся, Що там робиться.

Жидюга Дрижить, ізігнувшись Над каганцем: лічить гроші Коло ліжка, клятий. А на ліжку… ох, аж душно!.. Білі рученята Розкидала, розкрилася… Як квіточка в гаю, Червоніє; а пазуха… Пазухи немає - Розірвана… Мабуть, душно На перині спати Одинокій, молоденькій; Ні з ким розмовляти,- Одна шепче. Несказанно Гарна нехрещена! Ото дочка, а то батько - Чортова кишеня. Стара Хайка лежить долі, В перинах поганих. Де ж Ярема? Взявши торбу, Потяг у Вільшану.

Конфедерати

“Одчиняй, проклятий жиде! Бо будеш битий… одчиняй! Ламайте двері, поки вийде Старий паскуда!” “Постривай! Стривайте, зараз!” “Нагаями Свиняче ухо! Жартувать, Чи що, ти хочеш?” “Я? з панами? Крий боже! зараз, дайте встать, Ясновельможні (нишком - свині)”. “Пане полковнику, ламай!” Упали двері… а нагай Малює вздовж жидівську спину. “Здоров, свине, здоров, жиде, Здоров, чортів сину!” Та нагаєм, та нагаєм. А жид зогнув спину: “Не жартуйте, мості-пане!” “Добривечір в хату! Ще раз шельму! ще раз!.. годі! Вибачай, проклятий! Добривечір! а де дочка?” “Умерла, панове”. “Лжеш, Іудо! нагаями!” Посипались знову. “Ой паночки-голубчики, Єй-богу, немає!” “Брешеш, шельмо!” “Коли брешу, Нехай бог карає!” “Не бог, а ми. Признавайся!” “Нащо б мав ховати, Якби жива? Нехай, боже, Щоб я був проклятий!..” “Ха-ха-ха-ха!.. Чорт, панове, Літаню співає. Перехрестись!” “Як же воно? Далебі, не знаю”. “Отак, дивись…” Лях хреститься, А за ним Іуда, “Браво! браво! охрестили. Ну, за таке чудо Могоричу, мості-пане! Чуєш, охрещений? Могоричу!” “Зараз, зараз!” Ревуть, мов скажені, Ревуть ляхи, а поставець По столу гуляє. “Єще Польща не згінела!”- Хто куди гукає. “Давай, жиде!” Охрещений Із льоху та в хату, Знай, шмигляє, наливає; А конфедерати, Знай, гукають: “Жиде! меду!” Жид не схаменеться. “Де цимбали? грай, псявіро!” Аж корчма трясеться - Краков'яка оддирають, Вальса та мазура. І жид гляне, та нищечком: “Шляхетська натура!” “Добре, годі! тепер співай!” “Не вмію, єй-богу!” “Не божись, собача шкуро!” “Яку ж вам? Небогу?” “Була собі Гандзя, Каліка небога, Божилася, Молилася, Що боліли ноги; На панщину не ходила, А за парубками Тихесенько, Гарнесенько Поміж бур'янами”. “Годі! годі! це погана: Схизмати співають”. “Якої ж вам? хіба оцю? Стривайте, згадаю…” “Перед паном Хведором Ходить жид ходором, І задком, І передком Перед паном Хведірком”. “Добре, годі! тепер плати!” “Жартуєте, пане: За що платить?” “Що слухали. Не кривись, поганий! Не жартуєм. Давай гроші!” “Де мені їх взяти? Ні шеляга, я панською Ласкою багатий”. “Лжеш, собако! признавайся! А нуте, панове, Батогами!” Засвистіли, Хрестять Лейбу знову. Періщили, періщили, Аж пір'я летіло… “Єй же богу, ні шеляга! Їжте моє тіло! Ні шеляга! ґвалт! рятуйте!” “Ось ми порятуєм”. “Постривайте, я щось скажу”. “Почуєм, почуєм, Та не бреши, бо, хоч здохни, Брехня не поможе”. “Ні, в Вільшаній…” “Твої гроші?” “Мої!.. ховай боже! Ні, я кажу, що в Вільшаній… Вільшанські схизмати По три сем'ї, по чотири Живуть в одній хаті”. “Ми це знаєм, бо ми сами Їх так очухрали”. “Та ні, не те… вибачайте… Щоб лиха не знали, Щоб вам гроші приснилися.. Бачте, у Вільшаній У костьолі… у титаря… А дочка Оксана! Ховай боже! як панночка! Що-то за хороше! А червінців! хоч не його, Так що? аби гроші”. “Аби гроші, однаково! Правду Лейба каже; А щоб певна була правда, Нехай шлях покаже. Одягайся!” Поїхали Ляхи у Вільшану. Один тілько під лавою Конфедерат п'яний Не здужа встать, а курника, П'яний і веселий: “My zyjemy, my zyjemy, Polska nie zginela”.

Титар

“У гаю, гаю Вітру немає; Місяць високо, Зіроньки сяють. Вийди, серденько,- Я виглядаю; Хоч на годину, Моя рибчино! Виглянь, голубко, Та поворкуєм, Та посумуєм; Бо я далеко Сю ніч мандрую. Виглянь же, пташко, Моє серденько, Поки близенько, Та поворкуєм… Ох, тяжко, важко!” Отак, ходя попід гаєм, Ярема співає, Виглядає; а Оксани Немає, немає. Зорі сяють; серед неба Горить білолиций; Верба слуха соловейка, Дивиться в криницю; На калині, над водою, Так і виливає, Неначе зна, що дівчину Козак виглядає. А Ярема по долині Ледве-ледве ходить, Не дивиться, не слухає… “Нащо мені врода, Коли нема долі, нема талану! Літа молодії марно пропадуть. Один я на світі без роду, і доля - Стеблина-билина на чужому полі. Стеблину-билину вітри рознесуть: Так і мене люде не знають, де діти. За що ж одцурались? Що я сирота? Одно було серце, одно на всім світі, Одна душа щира, та бачу, що й та, Що й та одцуралась”. І хлинули сльози. Поплакав сердега, утер рукавом. “Оставайсь здорова. В далекій дорозі Найду або долю, або за Дніпром Ляжу головою… А ти не заплачеш, А ти не побачиш, як ворон клює Ті карії очі, ті очі козачі, Що ти цілувала, серденько моє! Забудь мої сльози, забудь сиротину, Забудь, що клялася; другого шукай; Я тобі не пара: я в сірій свитині, А ти титарівна. Кращого вітай,- Вітай, кого знаєш… така моя доля. Забудь мене, пташко, забудь, не журись А коли почуєш, що на чужім полі Поляг головою,- нишком помолись. Одна, серце, на