Поетичні твори, літературно-критичні статті - Андрій Самойлович Малишко

другие

За меня будут жить и трудиться

на пашнях,

Будут петь в городах, вспоминаю Докию,

В каждом цветике малом, в листвы колыханье,

В человеческих думах, в мечтах

и порывах

Я воскресну и встану тревожным дыханьем

Иль биением сердца, что век будет живо 33.

Часто интересуются: «А кого вы любите из поэтов?» И ответить на это не так просто. Каждый человек любит хорошую поэзию, которая дорога его сердцу. Слово Шевченко, так же как и народные песни и думы, пришло ко мне тогда, когда я не умел еще читать; без Пушкина и Некрасова не представляю своего духовного развития; с Максимом Рыль-ским — большим поэтом и мудрым советчиком — работается мне легко; а творчество А. Твардовского, М. Исаковского и А. Прокофьева любимо мной и привлекает меня своей задушевностью и глубокой поэтической простотою; Маяковский помогает мне широтой поэтического мышления, пламенной общественно-политической страстностью своих стихотворений. Не люблю я только поэзии вычурной, придуманной в тиши кабинета, безвольной и плаксивой, мелкой и серой, как осенний мелкий дождь, а ее, к сожалению, у нас развелось не так мало.

После войны мне с группой украинских деятелей культуры довелось побывать в Канаде и в США. До этого вместе с частями пашей Армии я был в Польше, Австрии, Чехословакии, Венгрии, Германии. Но эти страны я видел в фронтовой обстановке, да и времени для изучения их жизни было недостаточно.

Трехмесячное пребывание за океаном даЛо мне возможность внимательней присмотреться к отношениям между людьми в капиталистическом мире. Трагические противоречия, встречающиеся там на каждом шагу, обидная несправедливость по отношению к трудящимся, национальная дискриминация бедных людей и полуголодное существование многих тысяч рабочих поразили меня и возмутили до глубины души.

Если и писать об этом, думал я, то не мягкие лирическими красками и тонами; размеренные, спокойные строки были бы здесь наивными. Гнев и ненависть к жестокому жадному капиталистическому миру должны вылиться в широкие разговорные ритмы, иногда даже обобщенную суровую декларацию, а чаще всего в четкие, буднично-реалистические образы всего виденного и пережитого.

И я написал книгу «За синим морем». В стихи вплелась та светлая струна любви и уважения к нашей Отчизне, к ее труду и героическим подвигам в войне против фашизма, которые глубоко живут в сердцах простых людей Америки.

В послевоенные годы вышли мои сборники «Весенняя книга», «Книга братьев» о вечной дружбе русского и украинского народа, и книга лирики «Что записано мною)».

И снова, как и в начале поэтической работы, меня тянет к песне, к задушевной лирике, простой и сердечной, чтобы она в душе читателя нашла живой отклик. Хотелось бы написать мне еще книгу «Песня о Партии» — величественный, гордый и суровый гимн о ленинских заветах нашей родной земле и нам, его сыновьям и внукам.

Чего же пожелать себе в работе? А то же, что и всей нашей поэзии. Хочется, чтобы наша поэзия, написанная и еще не созданная, но уже пылающая в сердце, была богатой и честной, скромной в слове и мудрой в еврей простоте, чтобы она носила ту же одежду, которую носит и любит народ, и не хвасталась пышностью и пустозвонной вычурностью; была не гордой, а приветливой к человеческому сердцу, пила из одного источника и делила один хлеб-соль с тружеником, чтобы она помогала усталым и поднимала сердца на подвиг, звенела по-соловьиному и веселила человека в труде.

Пусть же она идет к сердцу народному, на добро и счастье, на тихие воды, на ясные зори!

ДУМКИ ПРО ПОЕЗІЮ

Оглядаючи шлях, пройдений нашою радянською літературою за сорок років свого існування, можна сьогодні з гордістю сказати, що вона на всіх етапах розвитку була вірним помічником Комуністичної партії, самовідданим слугою народу, могутнім глашатаєм революційних перетворень, трудових і воєнних подвигів, щиро і правдиво служила і служить ленінським заповітам, світлій ідеї побудови комунізму.

Наша культура, мистецтво, література і, зокрема, поезія, навчаючись на великих традиціях і зразках минулого, ввібрала в себе, як у велике творчо-духовне море, все краще, цінне, дороге людському серцю, і сама розвинулась, ; увійшла корінням глибоко-в людське буття, повнокровними ідеями і характерами збагатила світову культуру і вийшла на велетенське поле людського існування і боротьби, як світоч, як світлий маяк у боротьбі за щастя і волю народів.

Творчість наших письменників органічно ввійшла в глибини народного життя, наснажена принципами соціалістичного мистецтва: правдивістю, народністю, комуністичною партійною ідейністю.

Великий закон свободи творчості підняв із глибин народних тисячі талантів, партія їх виховала, надихнула ідеями ленінізму, повела в життя, показуючи світові шедеври творчого духу нашого народу, «ашої рідної радянської літератури.

Кожен художник,— навчав Ленін,— всякий, хто себе таким вважає, має право творити вільно, згідно з своїм ідеалом, незалежно ні від чого.

Склад нашого соціалістичного життя дає художникові слова всебічні можливості для його задумів і творчих дерзань, для розкриття його особистого своєрідного обдарування.

Вороги закидають нам, що, мовляв, партія обмежуе творчі можливості письменника, контролює його, стає опікуном мистецтва.

Ми ж, радянські письменники, з гордістю кажемо, що партія найбільше піклується про нас, уболіває, виправляє недоліки і, як великий друг, радується з наших успіхів. Кожен з нас бачить у мій мудрий авангард народу, нашу велику духовну силу.

Партія завжди подавала і подає руку допомоги радянським митцям і діячам культури, прибираючи зі шляху всі завади, ідеологічні корчі, ідейну нерозбериху, а то і явні вилазки ворожого характеру.

Партійний документ «За тісний зв’язок літератури і мистецтва з життям народу» пройнятий глибокою турботою про нашу творчу інтелігенцію, про її важливу історичну роль у житті держави і народу. Пояснюючи і викриваючи помилки деяких літераторів, він у той же час накрбслює шляхи дальшрго розвитку культури і літератури, червоною ниткою в ньому проходить піклування про творця, думка про те, що мірилом ставлення до художника слова у нас є його труд, дерзання, активність і кревні зв’язки з народом [...]

Партія неодноразово закликала нас до принципової невідступної ідейної боротьби, до непримиренності з нездоровими настроями чи хибними тенденціями в творчості. І разом з тим він підкреслює необхідність товариської турботи, людської чуйності, об’єктивного і конкретного підходу до кожної книги, до кожного літератора зокрема.

Для радянського письменника може бути лише один шлях — шлях, яким іде наша партія, наш народ. Сторонникам чистої естетики, що ллють воду на млин ворога, ми заявляємо: вам з нами не по путі, і, отже, нема чого цим людцям примазуватися до радянської літератури, яка служила, служить і служитиме тільки своєму народові, його великим ідеалам. Кожен