Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

Будь-яку вільну хвилину Діана проводила в кінотеатрі, малюючи плакати, які на неї звалювалися, як на художника. Все почалося з малюнка щодо захисту тварин, це було не за планом, і вважалося особистим проханням директорки. Достатньо намалювати відповідну картинку, назву, слоган і короткий віршик, написаний акуратним почерком. Тут фантазія Діани могла відтворити що завгодно.

Паралельно з цим вона малювала плакат до батьківського дня і сьогодні мала закінчити. Зайняла звичне місце за єдиним столом у приміщенні, увімкнула настільну лампу й відкрила велику висувну шухляду. Ватману не було, лежали тільки фарби. У Діани світ пішов з-під ніг, перед очима стояв кожен штрих, який вона вклала в цей плакат. Малювала власними нервами, аби надати найкращий результат. А його не виявилося на місці.

Діана перерила всю кімнату, але сховати його просто ніде. У залі, забитій стільцями й матами, було б складно загубити пару аркушів, імовірно, їх узяли навмисно. Вона вже збиралася до директорки, раптом та щось знає. У дверях зіткнулася з Валерою і Ларисою.

- Пропало все, - тримаючись за голову, видала Діана. - Зникли плакати, мене четвертують. І вас за одне.

Далі їй довелося в подробицях розповідати про втрату, і більш того - слухати невдоволення.

- Навіщо ти взагалі їх тут залишаєш? - Лариса зайшла в зал і оглянула слабо освітлене приміщення. - Могла б у себе в кімнаті зберігати, там безпечніше. От як їх тепер шукати?

- Потрібно ще тут усе перевірити, - запропонував Валера, заглядаючи під важкий мат, що валявся на підлозі.

У самий розпал їхніх пошуків прийшли Вероніка і Вадим разом із дітьми, яким обіцяли мультики. Вожаті допомагали малечі всістися, вислуховували побажання і не звертали уваги на колег, немов їх не існує.

За Веронікою ув'язалася дівчина з першого загону, що скаржилася на відсутність манікюру, а вожата запропонувала зазирнути до неї в гості. Тільки зараз з'ясувалося, що Вероніка підробляла, роблячи дівчатам нігті. Можливо, це було заборонено, але процедура важлива, тому ніхто не тріпався, інакше залишилися б без манікюру.

Діана здивувалася такій інформації, Христина першу зміну теж скаржилася, а потім усе спиляла і більше гель лаком не покривала, але якби дізналася про такі послуги в таборі, можливо, замислилася б. Хоча йти до Вероніки на нігтики небезпечно для життя.

Зараз усе відійшло на задній план, Діана підійшла до вожатих третього загону.

- Нічого цікавого тут не знаходили? Ватман, наприклад. Два.

Вероніка і Вадим синхронно махнули головами.

- Дивно, я думала, може, їх хтось украв, - Діана розглядала Вероніку довше, ніж зазвичай.

- Та кому потрібна твоя макулатура? - скривилася вона і повернулася до дітей.

Діана повторно обшукала приміщення, звісно, не добившись результату. Від думок, що доведеться починати заново, виникала істерика. Простіше піти до директорки, відмовитися від завдання й отримати звільнення, але не вбиватися так знову.

Коли до них зайшли Жанна Ігнатіївна у своїх огидних окулярах і В'ячеслав із кривою посмішкою, Діана ледь не завила. Вони підійшли до друзів і почали щось розповідати, паралельно демонструючи альбомний аркуш.

Діана рушила до них з надією, що вони знайшли її творіння, але це був малюнок хлопчика з другого загону. Спочатку його підозрювали в крадіжці окулярів, а потім змусили малювати на конкурс, який він навіть не застане. Це буде в третю зміну, потрібна картина на тему "Літо". Виглядало дуже чарівно.

Тільки проблема в тому, що це творіння було точнісінько як малюнок із фантазій Діани. Міст через річку, очерети, вдалині невеликий будиночок, з іншого боку стрілка до табору. Вдалині бігають діти з повітряним змієм. У небі птахи. Цим вона надихалася за територією табору, де й справді був невеличкий міст, прихований величезною вербою, гілки якої лягали на воду. Решту деталей вона вималювала в голові й поділилася з друзями, щоб вони не зобразили подібне. А зараз побачила таке у ворогів.

- Треба ж, як у нас фантазія схожа, - прокоментувала Діана. - Такий самий хотіла намалювати.

- Тепер не намалюєш, - видала Жанна. - Галина Андріївна вже схвалила, від вас чекає чогось іншого.

Діана стиснула щелепу від образи. Вони б не змогли так просто вгадати її думки, та й підслухати доволі проблематично, враховуючи, що це обговорювалося в закритому приміщенні. Найімовірніше, хтось зі своїх випадково проговорився. А може й не випадково.

Коли Діана вийшла з головного залу, помітила в кінці вузького коридору Вадима з Веронікою, які про щось сперечалися і явно не соромилися у висловах, але за гучним мультиком їх ледь було чутно. Діана бачила, як Вадим грубо притягнув Вероніку до себе, намагаючись щось довести, та обурювалася у відповідь і все стояла на своєму.

*** 

Ярослав потягнув Рому з собою на курилку, яка хоч і була за парканом, але вважалася доволі безпечним місцем. Так просто сюди ніхто не сунеться. Навіть директорка змирилася зі шкідливими звичками Ріка з Валерою і більше не відловлювала їх на місці злочину. Від них же вимагалося одне - приховувати свої пригоди від дітей і не смердіти димом.

- Нудно, треба щось влаштувати, - Ярослав затягувався цигаркою.