Дорога - Лариса Бондарчук

Розділ 5. Я мрію про втечу

Полонені розташувалися в клітці і почали вкладатися спати. Мене наче не помітили. Люди збилися в окрему групу, ілюзори були наче й окремо, але іноді перекидалися словами з людьми. Лише дракон тримався окремо. Це був високий юнак з золотистими очима. В людській іпостасі обличчя його було виснажене, риси загострилися, ніс із горбинкою робив подібним до хижого птаха. Одяг, видно, подерся об колючі кущі, бо був схожий на старе лахміття. Руки рясніли дрібними порізами і кривавили. Він сидів, опершись спиною об прути клітки і, здавалося, задрімав.

Всі теж почали вкладатися спати. Гомоніли приглушено. Якщо й побачили нову людину в клітці, то зробили вигляд, що не помітили. А може, й справді не зауважили, бо були якимись причмеленими, сповільненими. Мабуть, давався взнаки вплив ключ-трави. Ніхто не підійшов до Сувоя і не спитав, як він почувається.

- Сувою, - спитав я тихо у свого хворого сусіда, який прокинувся від шуму, - а скільки часу ці люди тут, у полоні?

- Коли мене схопили, тут уже було семеро людей й ілюзори. Пізніше з'явилися інші. Дракона зловили три дні тому.

- А чому ж дракон не втікає? Адже їхнє плем'я володіє магією, - здивувався я.

- Магія Слова сильніша за магію драконів. І крім того, у розбійників є магічні печатки. Їх продає загадковий чоловік, який приходив сюди кілька разів. Печатки виконують різні функції. У нас на долонях стоять печатки підкорення. А на руках розбійників – печатки спротиву магії.

І він показав мені долоню, на якій червоніли якісь лінії, схожі на татуювання.

- А мені не поставили печатку, - здивувався я. – Дивно.

- Якщо ти завтра підеш працювати, то поставлять. Їх кожного ранку поновлюють, бо сила магії слабне з часом.

- І не можна ніяк позбавитися від неї?

- Хіба що відрізати руку, – скривився антипко. – Сильний маг слова тільки може її стерти, просто промовивши істинне Слово.

Ми помовчали. Я чомусь згадав свій рідний дім. У нас теж використовуються прості побутові заклинання. Вони продаються у магазині у відділі побутових товарів. Це паперові сувої, на яких написані мовні формули. Ти їх можеш, наприклад, вивчити напам'ять і потім використовувати в побуті. От як «Пилзникає». Мама промовляє його, коли треба витерти пил на полицях. Я Тінинку додому завжди відсилаю заклинанням «Сидидома».

Ой, а як же Тінинка? Я аж підскочив від думки про неї. Вона шмигнула в Заворот, коли набігли гексуни. Значить, зараз вона в розбійників. І її треба виручати! Я конче повинен розібратися з цією магією Слова. Відчував, що тут криється мій порятунок.

Я почав роздумувати. Отже, як дізнатися істинну основу слів? Адже всі ми володіємо мовою, всі вміємо говорити. Дехто говорить, наприклад, правильно і красиво, інший – погано, деформуючи слова, ковтаючи закінчення слів та речень. Чи в цьому полягає мистецтво говоріння? А може, сила Слова пов'язана з переконливістю? Адже є такі люди, які вміють говорити дуже довідно, впевнено, чітко, а інші мимрять собі під ніс, кривомовно мурмочуть щось. Усі ж використовують мову, слова… Значить, усі могли б володіти магією Слова?

От би навчитися! Я б, наприклад, використав Слова для втечі. І допоміг би усім полоненим. І Тінинці. І Сувою. Бо йому он зовсім зле, ледве говорить.

Говорить… Гм.

І я почав тихенько шепотіти собі якісь слова, щоб з'ясувати, чи зможу я використати силу хоч якого-небудь слова. Це ж треба, щоб видно було результат, правда? Я вирішив почати з найпростішого. Щоб нікому не пошкодити, я заповзявся вплинути на самого себе. Тому стиха почав промовляти собі "У мене зникла рана!", "У мене щез поріз!", "Рана гоїться!", "Поріз зажив!" та інші подібні слова й речення, дивлячись на рану в мене на руці. Поріз з'явився ще вдень, коли ми з розбійниками пробиралися через кущі дерну.

Поріз не зник. Тільки хтось із полонених, які вже вляглися спати, прикрикнув на мене: "Що ти там бурмочеш? Не заважай спати!". Ага, мене все ж таки помітили. Просто тут, у клітці, у жахливих умовах, на порозі смерті кожен був сам за себе. Я ще не дійшов до того порогу, коли стаєш байдужим до всього, а тому мушу якнайшвидше втекти!

З цією думкою я й заснув.