Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- Гей! Даю вам останній шанс відпустити мене! Інакше потім...

- Ну це потім, - пихтів Рік. - А зараз...

Вони почали розгойдувати її та будь-якої миті готові були кинути у воду. Діана кричала і стискалася, але тут уже нічого не допоможе.

- Замовляйте собі труну! Тільки засніть, чорти!

- Якщо спливеш, - усміхнувся Вадим.

Хлопці одночасно відпустили її. Діана мала полетіти в басейн, але встигла схопитися за зап'ястя Вадима і не відпускати навіть у польоті. Не втримавшись, він упав разом із нею.

Діана занурилася під воду, вуха заклало, вона рефлекторно затиснула ніс пальцями, щоб випадково не вдихнути. Коли спливла, помітила Вадима, який борсався поруч.

- Телефон! - схаменувся він і поплив до бортика.

Глибина в басейні збільшувалася поступово. Там де були вони - не більше, ніж півтора метра. На самому початку - по коліно.

- Нехай теж поплаває, - зловтішалася Діана. - Карма наздогнала тебе відразу ж.

- Писали, що останні айфони водонепроникні, - нагадував Рік. - От і перевіримо.

- Маячня, - Вадим махнув головою, відкидаючи мокре волосся назад. Краплі летіли на всі боки.

Діана теж підпливала до бортика. Вони переглянулися, і одночасно почали вилазити, не помітивши, скільки фотографій цього моменту встиг зробити Рік.

Стоячи на суші, Діана відчувала, як зі світлої тепер уже напівпрозорої сукні стікають струмки води по ногах у в'єтнамки. Поруч із насосом побачила біле відерце, з ним зазвичай бігав сторож, коли дерева білив. Вона точно знала, що там знаходиться і не могла пройти повз.

- Гарна дупа, - крикнув їй услід Вадим.

- Дякую, - видала Діана.

Зупинившись біля відерця помітила, що кришка трохи відсунута, тоді ж переконалася, що в ньому побілка. Діана побачила перелякані очі хлопців, а потім штовхнула ногою цю саму побілку.

Відро перекинулося, біла рідина стрімко потекла до басейну, за секунду перекрасивши воду. Зі злісним сміхом Діана кинулася тікати, бо в них на обличчі написано, наскільки сильно вона попала. Зараз головне сховатися та пару днів їм на очі не потрапляти. І найприємніше, ніхто не повірить, що це зробила вона. Покарання отримають вони, бо саме вони стежили за басейном.

- Господи, Діано, я вб'ю тебе! - гарчав Вадим.

- Підтримую! - виплюнув Рік.

*** 

На тихій годині половина першого загону зібралася в кімнаті Ярослава, де проходила гра в покер. Поки чотирьох хлопців поглинав азарт, дівчата тихо розмовляли, зрідка поглядаючи на карти.

Ярослав, Рома та їхні сусіди по кімнаті Захар і Гордій сиділи за столом, готували імпровізовані фішки, вирізані з паперу, і розкидали карти. Гра була на гроші, хоч і невеликі, але інтересу додавало.

У дальній частині кімнати сиділа Інгрід з Аріною. Вони заплітали одна одній косички та вслухалися в емоційні суперечки гравців у перервах між іграми. В іншому ж обличчя хлопців були немов із воску, без жодної емоції - так прикидатися і не реагувати на карти потрібно ще вміти.

Альбіна з двома подругами розташувалися на ліжку, найближчому до столу, і стежили за грою, але карти їм не показували, щоб своїм випадковим кліпанням дівчата нікому не допомогли.

Ярославу з самого початку не щастило, і через кілька ігор він програв останню готівку, хоча до цього вірив, що зможе перемогти. Просити гроші в матері стало соромно, але палити хотілося страшенно, по-іншому тут не заробити.

- Давайте останню гру, - благав він. - Я відіграюся! Точно відіграюся! Ну хлопці!

- Що на кін ставиш? - скептично запитав Гордій, оголивши в усмішці злегка криві зуби. - Телефон не приймається.

- Звісно, не приймається, там на пару сотень ігор.

- Саме так, думай далі, - насміхався Рома.

- Може в борг? - Ярик стиснув губи.

- У борг ти будеш цигарки в магазині брати, а тут крутяться реальні бабки, - Захар поправляв козирок кепки.

Ярослав розчаровано обернувся.

- Дівчата, позичте грошей, - жартома просив він.

Звісно ж, усі відмовили. Не вистачало ще, щоб він чужі гроші програв, а він би, безсумнівно, це зробив; потім би в мами довелося просити й правду розповідати. Мабуть, головним недоліком Ярослава був зайвий азарт. Він любив грати в карти, в онлайн казино. Намагався не захоплюватися, взагалі не брати участі, але якщо починав, то насилу зупинявся. Сподіваючись відіграти програне, він міг спустити все.

- Я розорений, - він виставив долоні до стелі, підняв голову і театрально завив.

- Я краще потім позичу тобі гроші на цигарки, - заспокоювала його Альбіна.

- Тоді пропоную іншу ставку, - Ярослав піднявся і повільно пройшовся кімнатою.

Присутні стежили за його кроками, а потім він зупинився біля Інгрід. Вона застигла, лякаючись від зайвої уваги.

- Нумо підемо, - він узяв її за руку.