Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

Христині з криком совісті в голові було складно справлятися з елементарними обов'язками. Головою вона, як і раніше, була у вчорашній зустрічі. Доба пролетіла в очікуванні неминучого, хоча десь у глибині душі вона сподівалася, що Віталік промовчить. Але це не збереже їхні з Мішею стосунки. Все скінчено, щоправда, він поки про це не знає.

Телефон завібрував, прийшло повідомлення від Віталіка. Не вбачаючи змісту, її серце вже зупинялося.

"Кинь його, інакше я все йому розповім".

Христина стиснула телефон у кулаці й нервово стукнула об коліно. Хотілося розбити, тільки це нічого не змінить. Кілька разів вона починала писати відповідь, але стирала, не знаючи як краще вчинити. Вона не зможе різко порвати з Мішею. Та й він теж. Вони просто до цього не готові.

"Дай мені трохи часу, нам ще працювати разом. Не руйнуй його літо".

"Його літо руйнуєш ти, перебуваючи поруч. Не думай залетіти, інакше я все зіпсую" - погрожував Віталік.

"Це означає - так?" - сподівалася вона.

"Так. У тебе є місяць. Зроби так, щоб він сам тебе кинув".

Легко сказати, у стосунках із двома одразу Христина здавалася такою ідеальною, якщо винесення мозку і траплялося, то кожен з її хлопців отримував це вдвічі рідше. Складно зробити так, щоб людина розлюбила в одну мить. Ймовірно, достатньо сказати правду, але це завдасть багато болю. Краще, щоб у ній розчаровувалися поступово, або, щоб Міша знайшов собі когось іншого. Знаючи його, на іншу він просто не подивиться. Сам такий вірний і відданий, а йому попалася негідна. Немає справедливості в цьому світі.

- Чого ти бушуєш? - до неї підсіла Діана. - Що трапилося? Те, про що я думаю?

- Можливо, - Христина знизала плечима. - Скоро я втрачу другу близьку мені людину. Знаєш, хто брат Михайла? - у відповідь негативний мах головою. - Віталік, який удома в мене був підписаний як "Коханий", а зараз підписаний як "Марина".

- Той самий? - схопилася Діана. - Жах!

- Так. Міша привіз його познайомитися, ось він очманів, - вона криво усміхнулася. - Знаєш, що найганебніше? Я була впевнена, Віталік одразу все розкаже, з першої ж хвилини нагадає скільки ми зустрічаємося, що він зі мною робив, де і коли. А він зробив вигляд, ніби ми не знайомі. Чорт, це ще гірше!

Діана кивала, доки в голові не виникло своє уявлення "ще гірше".

- А слухай іншу історію. Запросив тебе твій Міша з батьками знайомитися, і з братом заодно. Адресу дав, таксі викликав. Зустрів і з порога батькам: "Знайомтеся, це моя дівчина Христина, вже два роки разом, майже дружина". У нього виникають справи й він виходить на хвилину з кімнати. І тут твій другий заходить. Віталік. Теж планував кохану з батьками знайомити, а тут сама прийшла, сюрприз вирішила влаштувати. Він кидається на тебе з обіймами та каже: "Знайомтеся, це Христина, моя наречена, вже два роки разом, кохаємо одне одного шалено". І тут на порозі застигає Міша... Але що ще гірше, так це шоковані обличчя батьків.

Христина неохоче засміялася. Так далеко вона ще не думала, але ситуація не з приємних.

- Ну гаразд, ти маєш рацію, - визнала вона. - Буває й гірше. Віталік усього лише написав мені, що якщо я не кину Мішу, він усе йому розповість. А я не можу... він же не зрозуміє, чому я це роблю, захоче знати правду...

- А може варто її розповісти? Тоді він точно залишить тебе в спокої.

Христина стиснула губи:

- Знайду інший варіант. Краще розкажи, куди ти так летіла.

- Точніше звідки, - поправила Діана. - Галинка дала мені завдання намалювати плакати, ну як зазвичай. Так от вона не сама це придумала, Вадим Юрійович ідею їй подав, нібито в нас у таборі художник є, треба користуватися вмінням професіонала. Я думала задушу його на хрін! Зараз із тобою поговорила, одразу легше стало. Виявляється, у мене все не так жахливо.

- Звертайся, ще пару історій розповім.

Після короткої розмови Діана вирушила в кінотеатр, де в неї валялися розпочаті малюнки. Поки діти відпочивають, саме час згадати про додаткові обов'язки. Дорогою зазирнула до басейну, побачивши там якусь метушню.

Рік із Вадимом качали туди воду, отже, зовсім скоро дітям випаде нагода нарешті відвідати цю непотрібну раніше споруду. В басейні взагалі не було сенсу - занадто енерговитратне, у спекотний день дітей просто вели на річку.

- Допомогти прийшла? - першим подав голос Вадим.

- Ага. Утопити вас обох! - процідила Діана. - Через твої жарти на мене нову роботу повісили. Весело тобі?

- Звісно, цього й домагався, - незворушно відповів він. - Інакше нас би усіх змусили.

- Ясно, - вона розвернулася, збираючись іти, як почулося прохання Ріка.

- Допоможеш? Треба кран закрутити.

Діана простежила за їхніми поглядами й рушила до басейну. Двоє хлопців почекали кілька секунд і налетіли на неї. Вона пискнути не встигла, як її схопили за руки та ноги й потягли до води. В довгій сукні Діана не стала довго чинити опір, не вистачало ще, щоб вона задерлася.