Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- До ранку я тут не доживу, комарі з'їдять, - вирішила Аліса.

- Чесно, теж спати хочу, - його п'яний голос звучав повільніше, ніж зазвичай. - Ходімо, проведу.

- Ну вперед, - вона вивільнилася з його обіймів. - Ніхто більше не йде? - запитала у всіх.

Охочих повернутися в табір не було, але вони пообіцяли, що до ранку точно прийдуть, а Валера взяв на себе гасіння багаття.

У лісі було холодніше, ніж на пляжі, Аліса обняла себе руками, і прискорювалася з кожною хвилиною. Діма ледь встигав за нею, намагаючись освітлювати ліхтариком дорогу. Настрою на розмови більше не було, здавалося, вони й зовсім почали тверезіти.

Аліса зупинилася біля свого будиночка і полізла в бічну кишеньку рюкзака. Коли зрозуміла, що там порожньо, ледь у голос не завила.

- Блін! Ключі в Діани.

Їм видавали тільки по одному дублікату, та й кімнату вони закривали не часто.

- Що робимо? - Діма сперся плечем об будиночок.

- Не хочу знову до них іти, давай десь тут почекаємо?

- Ходімо до мене? - запропонував він.

Його кімната порожня, тому заперечень не було. Діма увімкнув світло і запустив подругу в будиночок, вона відразу сіла на ліжко, де зазвичай спав Валера.

- Не раджу на ньому засинати, він прийде п'яний, хтозна що в голову стукне.

- Мені потрібно лягти на твоє? - Аліса помітила згоду в погляді. - Ти теж п'яний, що спаде на думку тобі?

- Постараюся зробити так, щоб наші бажання збігалися, - усміхнувся він.

Аліса різко опустила очі. Алкоголь з її голови вивітрився, як здалося дорогою, а ось Діма стояв, ледь похитуючись, і ніс усяку маячню, але навіть там вона знаходила сенс.

- Спати?

- Спати, - позіхнув Діма. - Вибач, на більше в такому стані я не здатен.

Вона підійшла до його ліжка і забралася до стінки. Діма вимкнув світло і почав розстібати ремінь, змушуючи Алісу лякатися і ховати очі на стелі. Штани він знімати не став, ліг поруч. Ліжка були одномісні, думка повалятися на місці Валери або Міші тепер не здавалася Алісі такою жахливою.

- Закинь на мене ногу, - запропонував Діма.

- Що? - хрипло перепитала Аліса.

- Тобі ж незручно, ти можеш просто закинути на мене ногу.

Вона розгубилася. Не знала, що відповісти, а потім просто послухалася. Коліно поклала йому на ногу, місця стало більше. Аліса вже не була притиснута до стінки, бо їй дозволили торкатися до нього.

- Тільки не дуже високо, - пошепки додав він. - Тоді я почуватимуся ніяково.

Аліса знову почервоніла. Так далеко у стосунках із хлопцями в неї не заходило. Виявляється, приємно лежати поруч і непомітно обіймати людину. Поки Аліса намагалася розібратися у своїх почуттях, Діма тихо сопів, гадки не маючи, наскільки грішними були її думки...

Діма відкрив очі незадовго до будильника і першим, що він побачив, було обличчя Аліси. Підперши щоку долонею, вона лежала поруч і мирно спала.

Чомусь він не міг відвернутися, надзвичайний інтерес викликала спляча дівчина. Така чиста і безневинна. А ще страшенно красива. Діма вперше зловив себе на такій думці; він і раніше помічав це, але зараз згорав від надлишку ніжності, дивлячись на подругу. У неї така ідеальна шкіра, він не стримався, провів пальцем по її щоці. Цього недостатньо, хотілося повторити, доторкнутися до неї знову. Таких ванільних емоцій він у себе ще не ловив, а може це з бодуна.

Аліса розліпила сонні очі. Рука Діми тут же впала між ними. Складно пояснити, що він робить, хотілося заплющити очі та прикинутися сплячим, але своїми дотиками він розбудив її.

- Як я тут опинилася? - вона підняла голову й оглянула кімнату. Хропіння Валери подіяло на неї заспокійливо.

- Ти запропонувала піти до мене, - Діма підморгнув. - Забула?

- Навіщо?

- Соромно сказати.

Аліса схопилася і жартома стукнула його по чолу.

- У мене ключів не було. Я згадала!

Діма перехопив її долоню і потягнув на себе. Аліса опинилася в його обіймах.

- Романтично, однак, - прокоментував він.

- Дуже, - вона вперлася долонями йому в груди. - Вставати пора.

Піднявшись із ліжка, Аліса підійшла до невеличкого дзеркала, поправила темне розпущене волосся і коротко попрощавшись, втекла з будиночка.

Варто було зачинити за собою двері, як перед нею з'явилися Рік і Агата. Дивилися на неї, немов вона людину вбила і на місці злочину залишилася.

- Втікаєш після бурхливої ночі? - усміхнувся Рік, тримаючи свою дівчину за руку.

- Вгамуйте свою фантазію і пройдіть повз! - обурювалася вона, крокуючи до себе.

Залишилося ще для найкращої подруги знайти пояснення. Повернувшись із лісу, Діана, певно, хвилювалася. Хоча, варто було побачити її, щоб подібні думки зникли. Вона сиділа за столиком із дзеркальцем у руці та фарбувала вії.