Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- Ми взагалі на пляжі були, - відмахувався Рік. - Із трьох загонів підозри автоматично знято. Це хтось із її дітей. Жанна вже замахала всіх ось і мстять.

Він не соромився у висловлюваннях, тому що постраждалої тут не було. Друга половина вожатих навіть здивувалася, що він так просто посмів сказати проти неї хоч слово. Образити Жанну - майже те саме, що образити керівництво.

- Який замахала?! Три дні минуло! - завила Галина Андріївна і раптом зависла. - Хоча, у неї ж залишився хлопчик із першої зміни. Може, це він? Піду я з ним...

- Стояти! - Валера зробив крок убік, зупинивши її. - Я сходжу.

- Це не ваш загін.

- І не ваш, - підтримала Лариса. - Ми все перевіримо. А якщо ні, скинемося їй на нові окуляри...

- За кілька тижнів їх доставлять, - додав Вадим. - Якщо кур'єра в лісі вовки не загризуть.

- Ви знущаєтеся? - рявкнула Галинка, поставивши руки в боки. - Людину вважай, що очей позбавили, а ви жартувати надумали!

- Дітей теж можна зрозуміти, - похитав головою Рік. - Але я впевнений, це не вони. Вона сама їх загубила, а на наших спихнула, аби не працювати. Ви взагалі її зір перевіряли? Може вона там журнал у кімнаті читає...

- Та як ви смієте?! - директорка хапалася за серце. Обурення виглядало неприродно. - В неї вкрали окуляри, а ви не даєте мені знайти винних. Розійтися! - вона зробила крок до дверей.

- Готова посперечатися, діти не винні, - Христина стала на її шляху. - Ми знайдемо її окуляри, потрібно тільки знати, де вона була.

- З Жанною самі розберетеся, а мені потрібно запитати того хлопчика.

- Якщо ви знайдете в нього окуляри, я готова мити підлогу в їдальні цілий тиждень, - видала Христина, чим і здивувала присутніх.

- Ти й так будеш, - Галина Андріївна пройшлася кабінетом, опустивши очі.

- Давайте з вами посперечаємося? - не вгамовувалася вона. - Якщо ви не знайдете в нього окулярів, то...

- Робити мені більше нічого, - фиркнула директорка, поправляючи бордове волосся.

- Ага, тобто ви не впевнені! І є шанс, що Жанна така неуважна, сама їх загубила.

- Я не зобов'язана з вами сперечатися.

- Але із вашим заступником ви ж на нас гроші ставите, - нагадав Рік. - Давайте з вами посперечаємося? Щоб по-чесному було.

- Якщо окуляри зовсім не знайдуться, - директорка підійшла до Христини й виставила руку. - То програла ти.

- А якщо ми дізнаємося, що Жанна загубила їх сама, то ви миєте підлогу в їдальні замість мене, - Христина схопила її за руку, відчуваючи у відповідь опір. - Ось бачите! Ви теж сумніваєтеся у подрузі. Зараз ми вирушаємо на пошуки, а ви можете запитати в головного підозрюваного.

На цьому збори закінчилися. У багатьох і раніше виникали сумніви, що Жанні Ігнатіївні так сильно потрібні окуляри. Кілька разів її зустрічали без них, але тільки-но вона помічала, що її побачили, як одразу починала вдавати із себе сліпу, яка ледь не за інтуїцією йде.

Три роки тому вони їй були не потрібні, з часом вона почала скаржитися на зір і біль у голові, навіть вихідний випросила. І відтоді, як їй прописали окуляри, частіше дозволяла собі ухилятися від своїх обов'язків. Могла навіть із дітьми оригамі не робити, кажучи, що окуляри в кімнаті забула і бачить жахливо.

Поки Галина Андріївна катувала підлітка з другого загону, вожаті обліпили Жанну, що сиділа в кімнаті та мружилася, вдивляючись у їхні обличчя. Вони намагалися дізнатися, куди вона ходила, але не почули нічого конкретного. Каже, прокинулася на тихій годині, а окулярів на тумбі немає.

Колеги дбайливо намагалися шукати їх у її кімнаті й звісно ж, нічого не знайшли, потім вийшли на вулицю. Директорка теж успіху не мала, вона майже повірила, що підозрюваний не винен. Але ж будь-яка дитина могла пробратися в кімнату вожатої й суто з помсти вкрасти окуляри, потім викинути дорогою, і ніхто їх більше не знайде.

Але все виявилося набагато простіше. Дівчата ввечері пішли в душ і знайшли окуляри на поличці, де їх забула Жанна. Так погано бачить, що дійшла до кімнати, лягла спати й жодного разу не згадала про них, потім ще й сліпу почала вдавати, аби тільки не брати участь у творчих завданнях із дітьми. В директорки така пелена дружби на очах, раз вона уявляє свою подружку професіоналом, гідним працювати з дітьми.

Вожаті четвертого загону, задоволені собою, прибігли до кабінету директорки, ще й Христину з собою покликали. Потрібно було більше свідків зібрати, але вони не могли чекати.

- Ось! - Діана поклала окуляри перед нею на столі. - У душі забула і навіть не згадала.

- Я вам не вірю, ви в дітей їх відібрали? - Галина Андріївна підняла сонні очі з журналу.

- Перевірте зір вашої подружки, - радила Христина. - Можете переписку перед нею відкрити, ось зараз, поки вона нібито не бачить. Думаю, все ж таки побачить.

- Звичайно. Побачить, що їй не довіряють, - відмахувалася вона.

- Ви знаєте, що ми маємо рацію, але визнавати не хочете, - посміхалася Аліса.

- Чорт із вами, - Галина Андріївна знесилено піднялася з крісла. - Я все перевірю.