Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- Мені здається, ти знаходишся дуже близько, - озвучила Інгрід, повільно рухаючись у танці.

- Тобі здається, - він наблизився до її вуха.

Вона хотіла відскочити, але він так само притискав її до себе і дозволяв занадто багато.

- Ти ненормальний, - констатувала Інгрід.

- Круто ж, - він знову закрутив дівчину.

Її нарешті вдалося витягнути з кокона. Весь день ходила сама не своя, а зараз світиться від щастя. При цьому Інгрід розуміла, що дії Ярослава не будуть нічого значити на ранок. Зараз він кружляє її, потім піде до її нової подружки Аріни. І та, звісно ж, не відмовить йому. Тому що це Ярослав. Його сприймають як друга, кожен хоче бути поруч із ним, а якщо він сподобається якійсь дівчині, ніхто й не подумає його ревнувати.

Рома, сидячи під деревом, поглядав на Ярослава, за поведінку якого іноді соромно ставало. Краще взагалі не дивитися в той бік, він знову опустив очі в телефон. До нього долітали бесіди нових друзів, коли пісня різко зупинилася, він міг чути розмову кожного, що до цієї миті ховалася за музикою.

Вожаті нарешті прокинулися, деякі ринули до колонок, розташованих біля їдальні. Судячи з крику Ксенії Олегівни, сталося щось жахливе. Діти застигли в очікуванні, а Рома пішов ближче, бажаючи дізнатися, що сталося.

Вадим із Ріком перевіряли колонки, щось натискали, крутили, але нічого не відбувалося.

- Це все ваша китайська техніка, а я казала! - голосила Ксенія, хапаючись за голову. З кожним днем вона ставала дедалі емоційнішою, доведе її робота з дітьми.

- Можна я подивлюся? - втрутився Рома.

Вожаті розступилися, так просто дозволивши йому копошитися в техніці. Вони вже перевірили все, що могли, але музика так і не з'явилася.

- Світло вимкнули, от вони й мовчать, - видав він.

Коли вдалині згасли ліхтарі, Вадим стукнув себе долонею по лобі.

- Я вже зібрався скидатися на нові колонки, - зізнався він. - Вони ж заглухнули набагато раніше, ніж світло. А ти молодець, уважний...

- Рома, - хлопець простягнув руку.

Вадим потиснув долоню і також представився. Через кілька жартів про цю ситуацію розійшлися по своїх загонах.

Виявилося, це ще не кінець вечора. Діма збігав за гітарою і сівши на сходинці, почав грати. Стрикало впізнали майже всі, тож одразу почали підспівувати. Дівчатам таке продовження вечора сподобалося навіть більше, ніж танці під тогорічну музику.

Дув теплий вітер, з відчинених дверей їдальні пахло булочками та кефіром, а десятки голосів змішувалися в одну пісню.