Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- І ти вирішила брехати обом, - констатувала Діана. - Ти ж не любиш жодного з них. Інакше просто не змогла б так.

- Обох. Обох люблю. Ви ж мене не здасте? - благала своїми очима Христина.

- Ти ще гірша, ніж мій колишній, - стиснула губи Лариса. - Розбирайтеся самі.

Діана не відразу знайшла, що відповісти, у такій ситуації хотілося б просто промовчати.

- Ти ж не зможеш так вічно жити. Хоч раз подумай про почуття інших. Вибери або кинь обох, поки не стало гірше.

- Я що-небудь придумаю, - Христина обійняла подруг за плечі, розуміючи, що її таємниця не витече за стіни цієї будівлі. - Дякую за мовчання.

***  

Наступного ранку підліткам з першого загону запропонували гру в ярмарок. Суть у тому, що кожен може продати будь-яку свою річ за намальовані гроші, запам'ятати ім'я одногрупників і більше дізнатися один про одного. Спочатку гравці представляють товар покупцям, обмірковують і вже потім витрачають купони. Як на аукціоні, тільки ставки не підвищуються, бо в учасників лише по дві купюри, які вони можуть витратити у двох одногрупників. Наприкінці гри всі речі повертаються власникам.

Більшість присутніх уже встигли познайомитися, але серед шістнадцяти імен легко заплутатися, для цього й проводять подібні ігри.

Діма і Христина мовчки стежили за підлітками, зрідка нагадуючи правила. Підкреслили цікаве спостереження: молодь віддавала купони не за найціннішу річ, а тій людині, яка їм подобалася найбільше.

Продавши окуляри, Інгрід заробила всього дві купюри - від її сусідки по кімнаті Аріни та Ярослава, свої вона теж витратила на цих двох. Не кожен міг похвалитися великим заробітком, але тільки Інгрід не залишили без уваги:

- Не те ти продаєш, - усміхнувся Ярослав, тримаючи в руках її окуляри. Поміряв, повернувся до свого друга, на ім'я Рома, покрутився, покрасувався.

- Цноту продай, - жартував Гордій, що також постійно тримався поруч із сином директорки.

- Або свої фотки, - додав Ярослав. - Безплатно кидаєш, а могла б заробити.

Інгрід показала їм середній палець, але помітив його тільки Рома. На вчорашній лінійці він викликав у неї багато інтересу, особливо очі, що зараз не були приховані окулярами. Він ледь помітно посміхнувся, чуючи ці знущання. Інгрід була впевнена, що Ярослав розтріпав новим друзям усе про перший місяць і зокрема про дівчат, з якими чекав другої зміни.

Вона його не засуджувала, знала, що такий придурок просто не вміє спілкуватися по-іншому, без жартів. Хоча в ті пару днів, що вони були втрьох, Інгрід здавалося, вони тепер друзі. Але, мабуть, ті посиденьки до ранку і сон в одному ліжку нічого не значили.

Залишок дня проходив без пригод, і тільки дискотека змушувала серця молоді битися частіше. Дівчата, як зазвичай, провели весь вечір за зборами, хлопцям же було начхати й на свій зовнішній вигляд, і на тих, хто для них так виряджався. Вони сиділи групкою біля дерева і поглядали в телефони, поки вожаті не бачать.

- Через одну пісню буде повільний танець, - вирахував Ярослав. З минулої зміни запам'ятав точний порядок пісень і нічого не змінилося. - Виходимо на полювання?

- Не прихильник таких танців, - Рома зацікавлено глянув на друга, з яким вони вже третій рік поспіль опинялися в одному загоні. 

- Будеш сидіти з кислою пикою - наглядачі змусять.

- Що за тиранія... - дивувався він. - На кого полювати будеш?

- Аріна сподобалася, - Ярослав втупився в дівчину з кучерявим волоссям. У топі й коротких шортах мала доволі милий вигляд. - А ти?

- Подруга Альбіни норм, - Рома дивився на струнку дівчину з високим хвостом і на підборах. Красива, на цьому, напевно, все. - Ще руденька.

- Спробуй, - усміхнувся Ярик. - Хоча з Інгрід шансів мало, в неї там уже хтось є. Фотки йому кидає.

- Я думав, це жарти.

- Ні, дівчата на першій спільній п'янці в неї телефон відібрали, в галерею зайшли, а там фотка її цицьок. Та ще і яка! Ну то що, кличеш на танець?

- Мабуть, ні, - відмахнувся Рома.

- Добре подумав? - Ярослав давав йому останній шанс, на що отримав негативний помах голови. - Тоді я кличу.

Йому в радість було зробити те, на що не наважився друг. Із задоволеною посмішкою підійшов до Інгрід, яка розмовляла з дівчатами, пританцьовуючи.

- Потанцюємо?

- Знову знущаєшся? - вона відскочила і просканувала поглядом натовп, не вірячи, що за цією пропозицією не виникнуть жарти.

- Серйозний, як ніколи, - він простягнув їй руку.

Інгрід відповіла на жест, а наступної миті Ярослав притягнув її до себе і, піднявши на руки, закружляв у танці. Крізь сміх вона схопилася за його плечі, щоб не впустили. І хоч у кожній його дії читалося бажання побісити, це було весело. Давно вона так широко не посміхалася.

Ярослав акуратно поставив її на землю, і утримуючи сильніше, ніж зазвичай, обійняв за талію. Інгрід ледь рівновагу не втратила від таких польотів і Ярослав, певно, здогадувався, що так може бути. Коли вона отямилася, помітила, що він дотримується надто короткої дистанції.