Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

Поки Софія розповідала за однокласника, що підкидав їй любовні записки до рюкзака, мама дістала з пакета кульок пиріжків, розв'язала і посунула на столику до Діани.

- З капустою, все як ти любиш, - підморгнула вона.

Діана ледь слиною не подавилася, вдихаючи аромат випічки. Мамині пиріжки - це восьме чудо світу, тут їх так не вистачало. Вона знову потерла руки об джинси, потім одна об одну й накинулася на гостинці.

- Діму з Алісою пригостиш, - запропонувала мама. - У мене ще кульок пиріжків із м'ясом є. Тут шоколадки та плов у контейнері.

Діана посміхнулася з набитим ротом. Тішила думка, що вечерю з надокучливою їжею з їдальні доведеться пропустити. Також вона прикинула скільки пиріжків потрібно, щоб пригостити кожного. Мама знала про близьке спілкування з двома друзями, але про те, що ще є Христина з Мішею, а також Лариса і Валера, з якими вони товаришували, якось пропустила.

Зазвичай мама знала про всіх хлопців, з якими спілкується її донька, могла завжди порадити, допомогти, і тільки за непорозуміння з Дімою вона не в курсі. Та й сенсу в цьому, напевно, немає; не вистачало ще, щоб мати почала сприймати його якось по-іншому.

Вони просиділи разом недовго, незабаром родина побігла на автобус, до якого ще далеко йти, а Діана повернулася в табір.

Ближче до другої половини дня в неї з'явився вільний час і вона нарешті змогла виконати обіцянку, дану Інгрід, і намалювати її.

Діана сиділа в бесідці першого загону з мольбертом і аркушем, де з'являлися штрих за штрихом. У небі палило яскраве сонце, сторож поливав квіти зі шланга і насвистував якусь мелодію.

У моменти, коли Діана опускала очі на папір, Інгрід поглядала на головну площу, де незабаром з'явився Вадим. Не зміг пройти повз і завернув до них.

- А мене так навчите малювати? - він оперся об віконце бесідки.

- Не дозволено, - Діана не відривала погляду від малюнка. - Тебе Інгрід навчить, а тепер прошу, не заважати мені.

- Ну-у-у-дно, - протягнув і пішов далі.

Коли основна частина була намальована й Інгрід можна було зрідка ворушитися, Діана подала голос.

- Не знала, що ви брат і сестра.

- Ми вирішили, що краще не говорити, - ледь ворушачи губами, промовила вона. - Раптом би це якось вплинуло на моє перебування тут.

- Але ти - не він. Те, що в нас є якісь розбіжності з колегами, не означає, що це відіб'ється на тобі. Не завжди так працює. Не розумію, звідки така думка.

- Суджу по моїй групі з першої зміни, - задумалася Інгрід. - Раніше мені здавалося, що коли закінчується дитинство, то припиняється вся ця ворожнеча. Наклеп, небажання спілкуватися, булінг. Виявляється, таке є в людей різного віку. В будь-якому колективі: у молоді, у літніх людей.

- Чому вони тебе недолюблювали? - запитала Діана.

- Тому що моя мачуха - директорка нашої школи, до мене було трохи інше ставлення, от Варя й бісилася. Ми з нею в одному класі вчилися, я могла б виграти грант і поїхати вчитися в іншу країну, там ще не точно, конкуренція велика. Злата теж намагалася пробитися, у неї набагато менше шансів через мене. Тільки це вже не заслуга мачухи, не її мізками я іспити складала, але їм не зрозуміти. Придумали новий привід і заспокоїтися не можуть.

- Отже, тебе закрили ці двоє, - переконалася Діана.

- Може з ними ще Альбіна була, не знаю, - Інгрід опустила голову. Коли згадала, що треба позувати, різко вирівнялася. - Хоча вона потім провину на себе взяла, аби дискотеку не скасували.

- Альбіна зі мною була. Вона мені фотографії з репетиції показувала, тоді ще повідомлення Варі на весь екран вискочило. Мені вже потім дійшло, вони хотіли, щоб вона тебе випустила, але Альбіна зробила вигляд, що не помітила, - Діана розмахувала простим олівцем. - Виявляється, це вона попросила Вадима, щоб до тебе в кімнату заглянув, але на концерт ти все одно не встигла.

- Тому на мене чекає щось по типу покарання, - зітхнула Інгрід. - Піду в їдальні чергувати.

- Тобі не обов'язково це робити, - турбувалася Діана. - Експлуатація дитячої праці в таборі заборонена, в директорки свої методи. Ми можемо прибрати за тебе, все одно скоро туди підемо.

- Та мені не складно, - відмовлялася вона. - У мене багато вільного часу, я не проти допомогти.

- Як знаєш.

***  

Отримавши портрет, Інгрід пообіцяла зазирнути на гурток малювання в наступну зміну і вирушила в їдальню. Їй потрібно було витерти пил, полити квіти й перенести склянки з посудомийної машини до шафи, що була в залі.

На неї могли б повісити більше обов'язків, але вожаті втрутилися і миття підлоги взяли на себе. Інгрід не довго провела за прибиранням, було й без того чисто.

Коли вона йшла залою з розносом склянок у руках, двері несподівано відчинилися і налякали її. Рука Інгрід здригнулася і всі двадцять склянок полетіли на підлогу. Більшість розбилися.

Інгрід застигла, побачивши перед собою Ярослава. Він теж розгубився, мабуть, не здогадувався, що його мама покарання і дітям роздає.