Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

Пізно ввечері вони втрьох лежали на одному ліжку і дивилися в стелю, ледь освітлену місяцем у вікно. Говорити не хотілося, за весь день спілкування видихнулися.

Коли Альбіна дістала телефон і почала показувати фотографії, зроблені в саду, сміх розлетівся по всьому корпусу. Їхні фізіономії виглядали такими дурними, але щасливими.

Альбіна створила окремий чат, випросила номери й закинула двох учасників, які лежали поруч на ліжку.

- Наступну зміну сюди не кликати, - попередила вона. - Тоді вже новий чат створимо, не хочу, щоб хтось ще побачив таку ганьбу.

- Наші фейси вони побачать у реальності, і щодня будуть, - Ярослав розглядав фотографії. - Інгрід, що з обличчям?

- Незадоволене життям? - лежачи на краю, вона повернула голову до нього.

- Зі шрамом, - зауважив він. - Давно хотів запитати.

- З Варею побилися, - зізналася Інгрід і була просто щаслива, що його тоді серед них не було. Він не бачив знущання, які їй доводилося пережити. - Вона думала, що я здала вас Галинці... тобто Галині Андріївні.

- Але ти не здавала, вони просто кричали, як коні, - прокоментував Ярослав. - Давно пора було їй мізки струсити. Скажи, Альбіно?

- Згодна. Ображена на весь світ, краще б оцінки підтягнула, і ніякий гранд їй не знадобиться.

Ярослав кивнув у темряві й піднявся на ліктях.

- Заздалегідь прошу вибачення, - сказав він. Лежачи біля стіни, вирішив встати з ліжка, але зганяти подруг не хотів, можна перелізти через них.

Піднявши одне коліно, перекинув його через Альбіну, і опинився сидячим на ній. Потім друге і він уже між ними. Повторивши це знову, опинився на Інгрід.

- Спекотна нічка, - усміхнулася Альбіна.

Інгрід було не до веселощів. Тільки коли Ярослав опустився на підлогу, вона змогла розслаблено видихнути. Не звикла ще дивитися на хлопців із такого ракурсу.

- Піду покурю, - він поплескав себе по кишенях штанів, переконавшись, що пачка на місці.

- Можна з тобою? - сіпнулася Альбіна.

- І я, - напросилася Інгрід.

Ярослав не заперечував. Вийшли з корпусу і, стоячи біля стінки, почали озиратися. Не вистачало ще на когось із вожатих наштовхнутися; зрозумівши, що їх ніхто не бачить, побігли до чорного виходу з табору, при цьому уникаючи світла ліхтарів. Відчинили ворота на свободу і рушили до курилки персоналу.

Ярослав зупинився і, притулившись спиною до залізного паркану, дістав пачку цигарок.

- Мені можна? - Альбіна простягнула руку.

- Я теж хочу, - вклинилася Інгрід.

Двоє підлітків втупилися на неї в подиві, чомусь від Альбіни таке прохання виглядало природним, хоча в таборі вона жодного разу не палила. Від Інгрід це звучало подібно до прохання вистрілити в людину.

Ярослав знизав плечима і дав їй цигарку. Підкурив одній, потім іншій.

Для Інгрід ця цигарка була першою, з цікавості захотілося спробувати. Вона не стала зізнаватися в недосвідченості, у разі будь-якого розпитування сказала б, що вже пробувала. Підкурювати не вміла, просто взявши цигарку в рот, піднесла до вогню. Боялася, якщо сильно втягнути, можна й зовсім задихнутися.

Цигарка загорілася, Інгрід затягнулася, потім ще й ще. Вдихала якомога менше диму, щоб не закашлятися, поступово почала дихати на повні груди, дозволяючи нікотину проникати в легені. Струшувала попіл, поглядаючи на інших, і відчувала, як паморочиться голова.

- Ой, чарівні пані, ви мене сьогодні дивуєте, - посміювався Ярослав. - Може ми ще з вами й забухаємо?

- Таке вже було, - нагадала Альбіна, покрутивши цигарку між пальців.

Інгрід несподівано скрикнула і підстрибнула на місці.

- Ай!

- Ти чого? - сіпнувся Ярослав.

- Вибач! Вибач! - запищала Альбіна, коли зрозуміла, що вогник з її цигарки приземлився на ногу одногрупниці.

Інгрід смикнулася, і палюча іскорка зникла на землі.

- Усе, тихо, - попросив Ярик, не витягуючи цигарку з рота. - Навели метушню.

Їхнє мовчання тривало недовго. Спочатку короткий спалах ліхтарика, потім неждані гості курилки. Рік швидко освітив їх телефоном і дістав цигарки. Позаду нього стояла Вероніка, просто за компанію.

- Оце так зустріч, друзі, - розтягнув Рік. - Особливо вас, дівчатка, не очікував побачити.

Інгрід опустила руку з цигаркою. Ховатися пізно, та й нема від кого, не батькам же вони розкажуть. Іншого авторитету для неї не існує.

- І вам доброї ночі, Еріку Едуардовичу, моя мати нібито заборонила працівникам табору палити.

- Вона вже звикла, а от бачити тебе з цигаркою була б украй засмучена, - жестикулював вожатий, розносячи темрявою дим.

- Так не кажіть, розійдемося мирно, - втрутилася Альбіна і викинула недопалок у забиту бичками попільничку.

- Давайте ми одне одного не бачили? - запропонував Ярослав. - Хоча б дівчат не здавайте.