Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- Інгрід, люба, ти де була весь виступ? - привітно почала Галина Андріївна. Надовго її не вистачило. - Не хочеш виступати, так і скажи! Але ж ні, замість цього треба збігати й підставляти весь табір, а я на тебе понадіялася...

Інгрід опустила голову.

- Що ти мовчиш?! Навчайся відповідати за свої вчинки!

- Послухайте, Галино Андріївно! - втрутилася Христина. - Ви взагалі чули, що в них сталося? Її закрили в кімнаті, вона не винна.

- Ви не встежили.

- Не встежили. Карайте нас.

- За дітьми краще стежте, - вона встала з царського крісла і, розминаючи пальці, пройшлася кабінетом.

- А ви - за сином, - кинув Діма. - Подейкують, це його рук справа.

- Мій Ярослав такого не витворить, - відмовлялася директорка. Злість вщухала, варто було почути про свого сина. - А покарання я вам придумаю. І тобі, Інгрід, зокрема. Радійте, що у вас Ксенія Олегівна, як запасний варіант була, а то виставила б вас на сцену і крутіться як хочете, але щоб комісія задоволена залишилася.

- Ми могли просто покликати їх пити пи... - Діма вчасно замовк. При директорці жарт міг би спрацювати, але при дітях такого собі дозволяти не можна.

Вони втрьох вийшли на вулицю, дорогою Діма не переставав думати про те, яка Галинка нестерпна жінка, а Христина сподівалася непомітно випитати в Інгрід якомога більше, але та все відмовчувалася, не бажаючи нікого підставляти. Та й свою провину в цьому відчувала. За ними, як за старшим загоном, не було такого тотального контролю, всі цілком могли самі зібратися і прийти до сцени. Їх, звісно ж, перераховували, все було продумано заздалегідь, але Інгрід затрималася, забувши про час, тим самим підставила всіх.

Вони повернулися до бесідки, де вже стояли Вадим із Ксенією Олегівною та розмовляли з дітьми.

- Ось і пропажа знайшлася, - зі звинуваченням у голосі почала Ксенія. Жінка вона була приємна, але після лекцій керівництва ще довго оговтуватиметься. - А ми розбиратися прийшли, бо ніхто не може зникнути просто так.

- Мій сенс життя може, - тихо бурчав Ярослав, сидячи між дівчат.

У відповідь на його жарт лише махнули рукою.

- Її зачинили у власній кімнаті, що вам ще треба пояснювати?! - спалахнув Дмитро Олександрович. - І це зробив хтось із вас, - він дивився на дітей свого загону. - Хтось хоче зізнатися?

- Може малолітки якісь приколюються, - припустив Ярослав.

- Кажуть, що це зробив ти, - наголосила Христина Вікторівна.

Хоча особисто вона в це не вірила, але перевірити повинна. Ще кілька років тому Ярик був здатний на будь-яку підлість, зараз же залишалася невелика надія, що він виріс.

- Не виключено, - підтвердила Варя і слабо посміхнулася. Ховала очі, виглядала загадковою, немов щось знає.

- Ну, якщо вам так потрібно когось звинуватити, можу взяти провину на себе, - Ярослав стомлено знизав плечима. Тут навіть сперечатися й заперечувати не хотілося, аби якнайшвидше закрити цю тему.

- Як це закрили в кімнаті?! - не розуміла Ксенія Олегівна. - У нас немає ключів від ваших кімнат.

- Шваброю, - втрутився Вадим. - Я ж пояснював, але ви слухати не хочете.

Тоді Ксенія прозріла і повернулася до Варі.

- Я тебе просила перевірити, ти ходила?

- Ходила, - пробурмотіла вона. - Там нікого не було.

Інгрід метушилася очима між учасниками дискусії, бажаючи, щоб це все скоріше закінчилося. Коли мова зайшла про Варю, вона помітила, як стиснулася щелепа Вадима. Він стежив за мімікою цієї дівчини, і, ймовірно, починав здогадуватися, в чому справа. Тут Інгрід уже благала, щоб він нікого не здав; якщо вона, знаючи правду, сама не розповіла, то і йому не слід втручатися.

До того ж якщо все розкриється, Варя зі Златою їй життя не дадуть, ні тут, ні в школі. Залишилося протриматися всього кілька днів.

- Вадиме Юрійовичу, а коли ви випустили Інгрід? - поцікавилася Ксенія, задумливо намотуючи світлий локон на палець.

Вожатий відвів погляд від Варі. Пізніше. Він випустив Інгрід набагато пізніше. Отже, її ніхто не шукав насправді.

- Виступ тоді вже почався, не пригадую, так замотався, сам усе пропустив, - він говорив те, що хотіла почути Інгрід. Знав про це напевно.

- Може, ви саму Інгрід запитаєте? - пропонував Ярослав. - Їй краще знати, хто її на концерт не пускав, так?

Усі один одного покривали, мовчали, і тільки Ярослав жадав правди, сам не скаже, але якби винний видав себе, був би не в образі.

- Не знаю, - відповіла Інгрід. - Я відразу так і сказала.

На підтвердження своїх слів вона жодного разу не глянула на винну.

- Тоді пропоную покарати весь загін, у Королівську ніч залишитеся без дискотеки, - знущалася Христина, не збираючись переходити від слів до дії.

- Може це не наш загін винен?! - схопилася Варя.

- Це все Ярослав! - зазначила Злата одночасно з подругою. - Ви ж його знаєте!