Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- Сама піду перевірю, хвилин п’ять у мене є, - вона рушила до корпусів. - Давно треба було так зробити.

- А як же концерт? - Варя кинулася слідом. - Вам не можна йти, все так добре починалося.

Ксенія Олегівна її не слухала, рішуче вийшла з площі, а Варя ледь не тряслася, спостерігаючи за її спиною, що віддалялася.

- Альбіні пиши! Ну ж бо! - ричала Злата. - Вона в кімнату до себе побігла, повинна її відчинити.

Тремтячими пальцями Варя взяла телефон і почала дзвонити подрузі, але дзвінок не проходив. Далі намагалася писати повідомлення, не вірячи, що це допоможе.

- Якого біса?! - рявкнула Варя. - Якщо Ксенія знайде там Інгрід, то одразу зрозуміє, що я її не шукала! Винна буду я!

- Ми вже не встигнемо, - знітилася Злата. - Вона пішла до кімнат.

Відправивши Альбіні десяток повідомлень, їм залишалося тільки сподіватися, що подруга прочитає і виконає їхнє прохання. Одразу після свого виступу, вона зникла, як пояснила, телефоном поговорити. Мабуть, розмова надто термінова і довга, інакше чому вона не читає? Щохвилини свої повідомлення перевіряє, а тут...

Дівчат злякав Єгор, який усю дорогу покручував телефон у чохлі з одним маленьким голубом.

- Дивіться, що знайшов, - показував він. - Телефон Інгрід.

- Упевнена, після того разу вона пароль змінила, - неохоче промовила Варя. В іншій би ситуації пораділа такій можливості, але не в день, коли на неї чекає покарання.

Смартфон завібрував. На екрані з'явився контакт, підписаний "Вадим".

- Відповідай, - наказала Варя.

- З глузду з'їхала? - сіпнувся Єгор.

- Дай, я! - Злата вихопила телефон і прийняла дзвінок.

- Інгрід, золотце, концерт ще не закінчився, повернися на сцену. Я за все домовлюся. Чуєш?

Єгор відібрав телефон і відключився. Не вистачало їм ще проблем після таких вільностей. Коли помітив вожату свого загону, вирішив виставити їх невинними.

- Христино Вікторівно, здається, це телефон Інгрід, - зазначив він. - Їй би передати.

- Її не знайшли? - вона підійшла.

- Начебто ні, - махала головою Злата.

Швидким кроком до них прямувала Ксенія Олегівна. З прискореним диханням вона не відразу змогла висловитися. Віддихалася, стиснула кулаки та швидко оглянула присутніх.

- Кімната відчинена, Інгрід немає. Де ви її востаннє бачили?

Підлітки непричетно знизали плечима.

- Перед концертом десь тут, - озирнулася Варя. - Я теж її не знайшла в кімнаті. Не розумію, чому вона відмовилася виступати. Боялася сильно, але хотіла, навіть перед дзеркалом репетирувала.

- Що відбувається? - до них підійшла Альбіна. У шортах і білій майці, волосся зібране у високу гульку. Вона надувала з жуйки бульбашку і вочевидь не горіла бажанням вдаватися в їхні проблеми.

Ксенія побігла на сцену оголошувати наступний номер і штовхати промову, звернену до комісії, а Варя накинулася на Альбіну.

- Чому ти не відповідаєш? Могла б два слова написати, що ти випустила її й все!

- Ти про що? - Альбіна нетямуще озирала подруг. Коли опустила очі в телефон, почала щось розуміти.

- Про те, що Інгрід відкрити треба! Ми ж домовлялися, раптом що, ти зможеш!

- Зі мною ти ні про що не домовлялася, - нагадала Альбіна. - Сама вляпалася, сама й викручуйся. І ти не Інгрід підставила, а весь табір. Ксенії через тебе в голові новий сценарій вибудовувати довелося.

- А ти на чиєму боці? - обурилася Злата.

- Справедливості. А ваша ворожнеча надто руйнівна, зачіпає всіх навколо.

*** 

Інгрід повернулася в кімнату на тихій годині, але й словом не обмовилася про те, що сталося. Хотілося побути на самоті, гірше не буде, то яка різниця, де вона ходить?

У другій половині дня на неї чекала неприємна зустріч у кабінеті директорки. Йшла немов на страту, їм же не поясниш, як замкнуті простори впливають на психіку деяких. Починаєш задихатися, сльози ллються струмками, насилу тримаєш себе в руках, а потім повільно божеволієш, уявивши, що до тебе підкрадається смерть. Травма з дитинства: після того бабуся випадково закрила Інгрід у літній кухні на цілий день, з'явилася нова фобія.

Стоячи біля кватирки, Інгрід благала себе протриматися ще трохи, скоро про неї згадають, її знайдуть і випустять. Вона ж ведуча, про неї просто не можуть забути.

Вадим прибіг на середині концерту, відчинив її, намагався заспокоїти, питав, у чому справа, але Інгрід просто втекла. Не могла нічого пояснити, в його обіймах почувалася немов у ланцюгах, а їй хотілося свободи.

З кабінету директорки як ошпарена вискочила Ксенія Олегівна. Мчала сходами, нічого не помічаючи, напевно, їй уже добряче пройшлися по мізках.

Інгрід відчинила двері й крім Галини Андріївни також помітила двох своїх вожатих. Їм дісталося не менше за те, що нібито не встежили.