Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- От халепа, - Лариса відскочила. І справді зловила погляд В’ячеслава. - Дякую за допомогу, відмовлюся.

Ще кілька разів помічала на собі погляд колишнього; Жанна вже до нього не лізла, дотримувалася дистанції більше, ніж будь-коли. Може він їй щось сказав.

- Вероніка знову голодує, - підкреслила Діана. До торта не доторкнулася, сидить, воду п'є. - На дієті чи що? Ви взагалі колись бачили, щоб вона їла?

- Так, - згадав Діма. - Того тижня вона одразу дві порції ум'яла.

- Я пару разів бачила, як вона в їдальню на перекус бігала, - додала Лариса. - Вдень не їла, а після вечері з пакетиком виходить.

- Тоді здалося, - дійшла висновку Діана.

Після вечері загони шикувалися по дві людини і йшли кожен до себе. Аліса вже вкотре перевірила дітей і не могла дорахуватися одного хлопчика.

- Здається, у нас проблеми, - промовила вона, підійшовши до подруги. - Я не бачу Славіка.

- Так його тут і немає, - підтвердив друг цього самого Славіка.

- А де він? - одночасно запитали вожаті.

- Пішов! Натхненний розповіддю про лапу ведмедя. Ну, яка всіх душить.  

- Не зрозуміла, - насупилася Діана.

- Сцена! - здогадалася Аліса і першою вибігла з їдальні.

Діані довелося залишити свій загін на решту друзів і побігти слідом. Хоч і не розуміла, чому саме сцена.

Ще здалеку вони почули стривожені голоси, котрі тільки сильніше лякали.

- Знайшов, - голосно видихнув Рік.

Його заглушав крик хлопчика, від якого по тілу бігли мурашки. Це змусило прискоритися.

Дівчата вибігли до сцени та помітили, що на даху висить Славік, тримаючись руками за шифер. Вологі від страху пальці зісковзували, він ось-ось міг полетіти вниз. Штовхався ногами, підтягувався, але забратися нагору не виходило. З витягнутими руками над ним стояв Рік і благав його протриматися ще трохи. На дах уже ліз Вадим.

- Будь там, раптом ловити доведеться.

Стоячи на сцені, подібно до Ріка, дівчата також виставили руки, на випадок, якщо хлопчик зірветься. Вони не видавали зайвих звуків, щоб не злякати, і довірилися хлопцям, які першими прибігли на допомогу.

Діана тільки зараз побачила збоку сходи, що вели на дах сцени. Залізти не складно, а от пройтися по шиферному даху, що був у вигляді купола - небезпечно. Тож не дивно, що хлопчик не втримав рівноваги й обірвався вниз. До статуї ведмедя, у якої не було однієї лапи, він так і не дійшов.

- Тримайся, я вже поруч, - подав голос Вадим, піднімаючись у бік дитини. Був украй обережний, не хотілося також полетіти вниз.

Без різких рухів присів поруч із хлопчиком і, схопивши його під пахвами, різко потягнув на себе.

Тремтячими від перенапруги руками Славік витирав сльози, насилу вірячи, що небезпека минула. Дуже не хотілося падати три метри донизу, а ось позбавити світ від вигаданого жахіття він завжди готовий. Щоправда, поки не здогадувався, що в цьому немає сенсу.

Вадим перший спустився сходами, притримуючи Славіка, ноги якого не слухалися, і все промахувалися повз сходинки.

Щойно хлопчик опинився на землі, двоє вожатих кинулися до нього. Обіймали, заспокоювали, паралельно вимагаючи ніколи так більше не робити.

- Навіщо ти туди поліз? - Аліса присіла навпочіпки перед Славіком і витерла долонями його сльози.

- Статую хотів зняти.

- А сенс? - усміхнувся Вадим.

- Пацани сказали, що вона ходить уночі й душить жителів табору. Я хотів урятувати вас.

Тут Вадим не зміг промовчати:

- Єдина, від кого нас треба рятувати, так це від Галини Андріївни. Але для вас вона безпечна, тож не переймайся.

- А чому Мілана зникла? - не вгамовувався Славік.

Тоді стало зрозумілим його нестримне бажання позбутися статуї.

- Її забрали батьки, - пояснила Діана. - Вона щодня ридала, додому хотіла, ось вони й приїхали.

- А Петька сказав, що її статуя вкрала.

- Вона швидше Петьку вкраде, щоб зайвого не говорив, - похитав головою Рік і поспішив звідси.

Дівчата кинули їм у слід коротке "дякую" і точно вирішили, що проведуть збори для дітей і пояснять кожному, що їхніх страшилок не існує. Не варто ризикувати життями заради вигаданих кимось погроз.