Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

На секунду Галина Андріївна прикрила очі, сподіваючись, що все це їй привиділося. Ярослав мріяв про те саме.

- За мною! - гаркнула мати й немов танк рушила до свого кабінету.

Ярослав із поразкою поставив відро на землю і рушив слідом.

Опинившись в її хоромах, за звичкою опустив голову, намагаючись не вдаватися в те, що вона говорить. Нічого корисного не почує, як зазвичай дурні наїзди - не більше.

- Що ти влаштував? - кричала вона.

- Культурно розважаюся, це не заборонено, - він узяв із підвіконня свій кубик Рубіка, залишений тут у минулий візит. - Забула, який сьогодні день? Сама складала розважальну програму, де написано, що всім можна обливатися водою, так я і робив.

- Але ж не мене!

- Напиши це в правилах табору і зачитай на лінійці, щоб такого більше не повторилося! Вже тепер я буду дивитися, кого обливаю.

- А-а-а-ай! Одні проблеми від тебе, - мати театрально плюнула. - Тебе додому відправити?

Ярослав помахав головою і почав крутити кубик. Він більше вартий його уваги.

- Що мені тоді з тобою робити, падлюка? Ти мене ганьбиш, авторитет мій підриваєш! Зовсім мене не поважаєш?

- А ти мене поважаєш? - Ярослав підняв очі. Крутити кубик не переставав, вивчивши всі комбінації, він міг складати його не дивлячись.

- Звісно, - серйозно відповіла мама, а сама, здавалося, вперше задумалася над цим.

- Не бачу.

- Ти нічого в цьому світі не бачиш! Зі своїх гульок не повертаєшся, палиш із цими придурками, пиячиш. Що далі?! Сподівалася, хоч тут людиною станеш, змінишся, так ти й вожатих моїх скурюєш! Думаєш, я не знаю про ці ваші тусовки, як ти з магазину випивку тягаєш?! І звідки в тебе гроші?

- Нирку продав, - усміхнувся Ярик, захоплений головоломкою.

Якийсь час мама спостерігала за його діями, стримуючи спалах крику, а потім пішла іншими шляхами. Вихопила кубик із його рук і кинула на диван.

- Та скільки можна знущатися?! - скрикнула Галина Андріївна. - Почуй мене, нарешті!

- Це ти мене почуй! - гаркнув Ярик. - Тобі байдуже, чим я займаюся, ким буду. Головне, щоб в очах твоїх подружок я був зразковим хлопчиком! Тебе ніколи не цікавило як я живу! Лише б я тільки не палив. Може варто показати тобі, що є речі гірші? Почну з цього, тоді ти приймеш будь-який мій вибір.

Мати відвернулася. Виглянула у вікно, перевірила пальцями макіяж, боячись, що під повіками залишилася туш. З боку виглядало, ніби вона сльозу пустила.

- Віддам тебе в дитячий будинок.

Ярослав усміхнувся, підійшов і взяв її за плечі:

- Мені скоро вісімнадцять. За віком не підходжу.

- Я домовлюся.

- Не сумніваюся.