Поцілунок по-дорослому - Анна Харламова

   Прийнявши душ після виснажливої гри, я нарешті відчула, що повернулась у тіло охайної дівчини. Я б не змогла кожного разу бігати і витрачати стільки енергії, як це роблять спортсмени. А ще я терпіти не можу, коли по моїй спині наче водоспад тече піт. Бррр. Дякую тому хто придумав таку чудову річ, як душ.
   Переодягнувшись у свою нову спідницю і топ, я покрутилась перед дзеркалом. Задоволена своїм виглядом, я посміхнулась дівчині у відображенні та й побігла на зустріч з коханим і друзями.

Увійшовши до кафе, я огляділась, шукаючи свою компанію. Сьогодні тут занадто людно, немає де яблуку впасти. Невже я прийшла перша? Куди ж мені сісти? І чому Ліза не попросила Маріо залишити нам столика? Треба відшукати Маріо, щоб він допоміг знайти вільне місце. Доки я вирішувала куди прямувати, я побачила Лізу, яка мені нестримно махала і кликала до себе. Тепер я могла полегшено зітхнути. Нарешті я побачила і інші знайомі лиця.
   За столиком вже сиділи Ліза, Маріо та мій красень. Вмощуючись біля Марка, і чмокнувши його у щоку, я глянула на Лізу і Маріо, які вмостились навпроти мене.
   — Привіт Маріо. Як справи? — поцікавилась я.
   Маріо тільки розтулив рота, щоб відповісти, як Ліза всунула свої п’ять копійок:
   — Ну як у нього можуть бути справи?! Звичайно, що добре! Він же зі мною! — На повному серйозі сказала вона.
   Ми всі приголомшено дивились на мою «тактовну» подругу.
   Через секунду Маріо глянув на мене, посміхнувся і відповів:
   — У мене все гаразд, я ж з Лізою, — хихикнув він.
   — Бачиш Софі, я ж казала. —  Не зрозумівши сарказм Маріо, вона допивала свій напій, як це і робила хвилину до того.
   — Так, так Лізо, ти права. Як завжди. — Сказала я, придушуючи смішок.
   Нарешті до Лізи дійшли наші жарти.
   — Це що таке?! Ви з мене насміхаєтесь? Може тобі не добре зі мною Маріо? — схрестивши руки на грудях, обурено спитала вона.
   — Ти що Лізо, ми ж жартуємо, — лагідно мовив Маріо. — Ти найкраще, що було у моєму житті, — серйозно сказав він.
   — Ну добре, добре, — притулилась вона до нього.
   Маріо зніяковів від власних, щойно сказаних слів. Не схотівши зосереджувати увагу на романтичній виставі, він промовив: 
   — А як ти Софі?
   — У мене все гаразд, дякую. — Посміхнулась я.
   — Будеш щось? — спитав Марк.
   — Так. Каву будь ласка. Але напевне треба зачекати на Яна. До речі де він?
   — Він буде з хвилини на хвилину, — відповіла Ліза, сьорбнувши своє латте.
   У цю саму мить до нас підійшов Ян.
   — Привіт усім! — з променистою усмішкою привітався він.
   Нахилившись до Лізи, Ян цмокнув її у щічку, а вже через мить моя рука була вже біля його губ. Швидко цмокнувши мою руку, він відпустив її та сів біля мене. Тепер по обидва боки мене знаходились красені хлопці. Я навіть трішки зашарілась.
   Маріо махнув рукою своєму другу офіціанту і той миттю опинився біля нас. Хлопець стояв мовчки доки ми робили замовлення, тільки іноді поправляв свої маленькі окуляри, які спадали на кінчик носа. Все занотувавши, він розвернувся і дуже поважною ходою поплентався на кухню.
   Доки ми весело розмовляли та слухали жарти Яна, принесли наше замовлення. Я,  Ліза і Ян замовили каву і Тірамісу, а Марк і Маріо лише каву.
    З'ївши половину десерту, я відсунула його і вперлась ліктями об стіл, тримаючи своє підборіддя долонями. Я уважно слухала цікаву історію, яку натхненно розповідав Ян. Коли мій давній друг з нами – гарний настрій гарантовано. Забалакавшись, Ян сам не зрозумів як почав прицмокувати моїм десертом. Ми усі дивились на нього з великою цікавістю і чекали, коли ж до нього дійте, що він наводить лад у моїй тарілці.
   Коли Ян, чи Ліза жваво щось розповідають, для них нічого іншого не існує. Або коли над ними жартуєш, вони одразу цього не розуміють. Це як щойно було з Лізою. Цікаві у них спільні риси характеру.
   Доки я, Ліза і її хлопець намагались не розреготатись, декому було не до сміху. Марк сидів з таким виразом обличчя, нібито у нього за щокою кислючий лимон. Ян ще раз набрав ложкою Тірамісу з моєї тарілки, і я глянула у бік Марка. Мій коханий невдоволено похитав головою і холодно подивився мені у вічі. От тільки я не зрозуміла до чого тут я? Чому Марк злиться за таку дрібницю? Я ж не підсовувала тарілку Яну навмисне, він сам почав з неї їсти. А тим паче, що для мене це нормально, Ян нічого такого не зробив. Він мій друг, можна сказати наче брат, так що все у нормі. Це у Марка якісь з цим проблеми, а у мене ні. Не хочу зважати на його невдоволену гримасу. Хоча мені стало трохи незатишно від Маркового крижаного погляду. Але з цим ми будемо розбиратись потім. Добре що нашої мовчазної перепалки ніхто не помітив.
   Ліза не втрималась і розреготалась, як тільки Ян покінчив з моїм десертом. Я теж не втрималась і засміялась.
   — Смачно? — спитала Ліза у брата, посміхаючись до самих вух.
   Ян подивився на сестру і здивовано підняв брови до верху:
   — Не зрозумів?
   — Питаю чи смачний десерт? — спитала вона знов, не припиняючи сміятись.
   Ян знизив плечима і поглянув на стіл. Він швидким рухом підняв голову і подивився на мене своїми розгубленими очима.
   — Сонечко вибач, — його погляд змінився на винуватий. — Я зараз тобі інший замовлю.
   — Ні, ні все гаразд Яне. Не треба. Для мене це і так був великий шматок, так що ти мені тільки допоміг. — Посміхнулась я дійсно щиро.
   Ян посміхнувся у відповідь і ще раз вибачився. Потім глянув прямісінько у вічі Лізі та сказав:
   — Так.
   — Що так? — здивувалась Ліза.
   — Кажу що так, десерт смачний!
   З його слів усі розреготались, навіть насуплений Марк. Від цього мені стало набагато легше.
   Ліза встала зі столу, і позвала мене з собою до вбиральні. Я спочатку не зрозуміла, що я там забула, але все стало ясно, коли я побачила що на Лізі комбінезон. Навряд чи вона сама з гіпсом, розстібне блискавку. Тому я без зайвих запитань, почала вставати зі столу.