ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь
Мета мови судового оратора — найбільш переконливо висвітлити суть справи, відповісти на запитання, яке цікавить людину, так, щоб воно було зрозуміле будь-кому з присутніх у залі судового засідання. Тому необхідно прагнути того, щоб кожне слово було доступним для слухачів. Право взагалі, і мова юриста зокрема, відрізняється достатком спеціальних термінів, виразів, тонкощами словесних зворотів, які часто невідомі і не цілком зрозумілі багатьом пересічним громадянам, присутнім на суді. Коли на них обрушуються такі спеціальні терміни і поняття, безумовно, відомі юристам, як превенція, презумпція, промульгація, віндикація і т. п., вони не тільки дивуються «вченості» мови юриста, а й внутрішньо обурюються. Цілком природно, що виключити з юридичної лексики такі терміни і поняття не можна, але користуватися ними потрібно з урахуванням особливостей адресата і конкретної обстановки.
Правильність мови — це дотримання норм сучасної рідної мови. Ненормативне, помилкове вживання окремих слів, словосполучень і цілих фраз характерне, як правило, для просторіччя. Тому виступ, що містить багато ненормативних варіантів, сприймається як такий, що має примітивне забарвлення, а той, хто виступає, як оратор, що не володіє мистецтвом впливати на думки і почуття інших людей.
На жаль, ще часто трапляються промови юристів, у котрих думки оформлені дуже недбало, неохайно. Неправильно вжите слово, помилково побудована фраза викликають у слухачів іронічні зауваження, а часом і здивування: «Як же так може виражати свої думки юридичний працівник?» Ось кілька прикладів:
• «Можна вважати, що цей факт більш-менш установлений» (факт мав місце, тобто був або є, або відсутній);
• «Стара судимість обвинуваченого є його негативним мінусом» (але мінус ніколи в природі й у суспільстві не мав позитивного значення);
• «Більша половина шляху нами пройдена» (а хіба половина може бути більшою?);
• «Як я сказав вище…» (помилка, яка зустрічається дуже часто у мові: слова «вище» і «нижче» вживаються в письмовій мові, а в усній необхідно використовувати слова «раніше» і «пізніше») і т. д.
Словникова чистота мови знижується й в тому разі, коли видозмінюються і руйнуються стійкі словосполучення. Наприклад:
Погане враження справляє мова судді, прокурора, захисника, якщо в ній присутні «заплатки» або, як їх ще називають, слова-паразити. Це такі вставні слова, як «от», «значить», «так би мовити», «ну», «взагалі», «розумієте» та ін. Трапляються в їхніх виступах звороти, що теж засмічують мову. Наприклад: «Кажучи відверто…», «Чесно говорячи, я скажу…», «У деякому роді…», «М’яко висловлюючись, варто зауважити…» та ін.
Обов’язкова умова словникової чистоти мови — правильна вимова і наголос. Усна мова, як відомо, має звукову форму, і один із її показників — правильний наголос у слові.
У юридичній практиці достатньо часто можна почути: феномен (треба феномен), алкоголь (треба алкоголь) та ін. Дехто вважає неправильний наголос у словах дрібницею. З цим не можна погодитися
з багатьох причин:
• помилки в наголосах знижують увагу слухача (він починає чекати чергової помилки промовця, зміст же промови залишається поза його увагою);
• помилки в наголосах часом не дають змоги правильно «впізнати» слово на слух. Адже наголос створює «фізіономію слова» (порівняйте: замок і замок, мука і мука, хлопок і хлопок і ін.);
• помилки в наголосах часто сприймаються слухачами як прояв низької культури оратора, що підриває його авторитет.
Дрібниць у мові судді, прокурора, адвоката не буває. У зв’язку з цим варто завжди пам’ятати слова К. Чуковського: «Виховання мови є завжди виховання думки».
Серйозні вимоги до мови юриста пред’являє логіка як наука про закони і форми мислення. Коли юрист не дружить із логікою, то висунута ним система аргументів може виявитися недієспроможною. Які вимоги логіки необхідно в обов’язковому порядку враховувати юристові при підготовці і проголошенні промови в суді?
По-перше, чітка структура промови. Навіть нетривала (5–7 хв.) промова має містити вступ, основну частину і висновок. За рахунок вступу вирішується проблема встановлення контакту з аудиторією, викликається інтерес і привертається увага (як до змісту промови, так і до особистості юридичного працівника). В основній частині розкривається суть оцінних суджень, доказів, пропозицій і т. п. У стислому висновку підбивається результат і мотивується діяльність учасників судового засідання (див. додаток 9).
По-друге, домогтися логічності промови означає забезпечити стрункість і послідовність у викладі своїх думок. Стрункість — це взаємозв’язок між елементами інформації, яка повідомляється, а послідовність — визначений порядок викладу змісту промови, коли кожна наступна думка пов’язана з попередньою, коли новий факт спирається на вже відоме. Стрункість промови сама собою може викликати позитивну реакцію — задоволення, замилування. Вона спроможна захопити слухачів. І, навпаки, плутаність, безсистемність викладу справедливо викликають негативні емоції, досаду, невдоволення.
По-третє, у промові юрист повинен обов’язково дотримуватися основних законів логіки:
• закон тотожності потребує певності і точності в міркуванні, він не допускає розпливчастості, неконкретності висловлення. Якщо учасники судового розгляду вкладають різний зміст в ті або інші поняття, терміни, фрагменти промови, спотворюється процес сприйняття змісту промови. Відсутність тотожності в сприйнятті словесної інформації призводить до того, що вплив промови буде малоефективним, а часом і просто марним;
• закон суперечності підтверджує, що два судження, з яких в одному стверджується щось про подію (предмет), а в іншому те ж саме заперечується щодо цієї ж події (предмета), не можуть бути одночасно правдивими. Цей закон вимагає, щоб у міркуванні юриста не допускалися відповіді і «так», і «ні» у розмові про те саме питання, у той самий час,
