Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко
Статтею 366 КК не передбачена відповідальність за використання підроблених документів, а тому підроблення службовою особою документів та наступне їх використання утворює реальну сукупність злочинів і має кваліфікуватися за сукупністю злочинів — за ст. 366 КК та відповідною статтею, яка передбачає відповідальність за злочин, одним із способів вчинення якого чи формою вчинення якого є використання підроблених документів. Зокрема, за відповідними частинами ст. 233 та 366 КК має кваліфікуватися використання службовою особою підроблених нею приватизаційних документів.
Примітка 1.
Н.О. Гуторова (Гуторова H.A. Уголовное право Украины. Особенная масть. Конспект лекций. — Харьков: «Одиссей», 2003. — С.135), П.С. Матишевський (Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 4-те вид., перероб. та доп. / Відп. ред. С.С. Яценко. — К.: «А.С.К.», 2005. — С.728); О.Я. Светлов (Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. — К.: «Наукова думка», 1978. — С.243), Хохлова І.В., Шем'яков О.П. Кримінальне право України (Особлива частина). Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — С.216; М.М. Тітов та А.О. Ляш (Кримінальне право: Навчальний посібник для дистанційного навчання / М.М. Тітов, А.О. Ляш. — К.: Ун-т "Україна", 2005. — С.473), М.Й. Коржанський (Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. — К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. — С.549) та деякі інші вчені вважають, що документ — це лише письмовий акт, призначений посвідчувати події або факти, що мають юридичне значенім, М.І. Мельник (Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник (Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. — К.: Юридична думка, 2004. — С.502) під офіційними документами розуміє документи, що складаються і видаються службовими особами від імені органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, а також підприємств, установ і організацій будь-якої форми власності, які посвідчують конкретні факти і події, що мають юридичне значення, складені належним чином за формою і мають необхідні реквізити (штамп, печатку, номер, дату, підпис). На його думку, приватні документи також можуть бути офіційними, якщо вони складені, наприклад, нотаріусом, або якщо вони передані громадянином для зберігання або використання в державні, колективні чи приватні підприємства (наприклад, довіреність на одержання зарплати).
М.І. Тітов та А.О. Ляш під офіційними документами розуміють належним чином оформлені акти, що засвідчують факти та події, які мають юридичне значення, а також мають властивість породжувати певні правові наслідки у вигляді виникнення зміни або припинення правовідносин (Кримінальне право України. Навчальний посібник для дистанційного навчання / М.М. Тітов, А.О. Ляш. — С.473), не визначаючи форму їх існування.
Окремі вчені, зокрема П.С. Матишевський, вважають, що предметом злочину, передбаченого ст. 366 КК (чи ст. 172 КК 1960 р.), мають визнаватись також документи, які виходять від приватних осіб і знаходяться у віданні державних або громадських організацій, наприклад довіреність на одержання заробітної плати (Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий / Н.Ф. Антонов, М.М. Бажанов, Ф.Г. Бурчак. — К.: Политиздат Украины, 1987. — С.612; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 4-те вид., перероб. та доп. / Відп. ред. С.С. Яценко. — К.: А.С.К., 2005. — С.728). О.Я. Светлов також вважає, що офіційним може бути: а) документ, складений належним чином, який зберігається на підприємстві, в установі, організації, а не лише документ, який виходить від установи, організації чи підприємства, підписаний відповідними особами і наділений необхідними реквізитами — печаткою, штампом, датою і т. п.; б) книги, в які заносяться офіційні дані (бухгалтерські книги, книги записів актів громадянського стану, журнали реєстрації вхідних і вихідних документів і т. п.); в) документи, складені приватними особами, які знаходяться у віданні відповідних організацій (Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. — Киев: «Наукова думка», 1978. — С.243).
У диспозиції ч.1 ст. 336 КК, як і в диспозиції ст. 172 КК 1960 р., безпосередньо не зазначено, що офіційними документами, тобто предметом передбачених ними злочинів, є документи, які складаються і видаються підприємствами, установами, організаціями чи знаходяться у них. За логікою вчених, які службовими особами за певних умов визнають і осіб, які виконують професійні функції (лікарів, приватних нотаріусів, приватних підприємців та ін.), предметом передбаченого ст. 336 КК злочину мали б визнаватись і документи, які складаються чи посвідчуються такими особами.
В.О. Навроцький, вважаючи, що предметом службового підроблення може бути документ лише у письмовій формі, тобто що це акт, виконаний на папері, обґрунтовує це тим, що на сьогодні інші носії інформації — кіноплівка, магнітофонна плівка, лазерні диски, магнітні дискети та ін. не визнаються документами, оскільки не мають значення самостійного джерела інформації, таке значення мають лише письмові джерела, в тому числі ті, які дублюють зміст інших носіїв інформації. При цьому В.О. Навроцький робить висновок, що комп'ютеризація усіх сфер управлінської діяльності потребує перегляду підходу, відповідно до якого документом може визнаватися лише письмовий акт, що, в свою чергу, потребує запровадження захисту інформації, виконаної на так званих технічних носіях (Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. — С.515).
Іншими ознаками офіційного документа В.О. Навроцький називає: наявність реквізитів, які є різними для окремих видів документів (виконання на бланках певної форми, наявність штампів, печаток, підписів відповідальних осіб або тих працівників, котрі готували документи чи з котрими вони були погоджені); змістовна сторона, яка полягає в тому, що документ підтверджує права чи звільняє від обов'язків, містить інформацію про
