ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь
Комунікативний компонент у діяльності адвоката дає змогу глибше вивчити психологічні причини скоєння злочину, дати повнішу характеристику особистості обвинувачуваного, правильно будувати стосунки з іншими учасниками кримінального процесу, уникнути деструктивних конфліктних ситуацій. Уміння спілкуватися з людьми в роботі адвоката означає:
• уміння будувати стосунки з підзахисним;
• уміння підтримувати ділові стосунки з прокурором, слідчим, суддею та іншими учасниками судового процесу;
• уміння встановлювати психологічний контакт із зазначеними особами (найперше з підзахисним);
• уміння надавати підзахисному психологічну допомогу;
• уміння вибирати визначену стратегію поведінки в конструктивному конфлікті з прокурором, виходячи з реального стану[20].
Комунікативність як якість особистості адвоката допомагає йому правильно сприймати й оцінювати людей, успішно налагоджувати стосунки з учасниками судового розгляду, привертати їх до себе, психологічно грамотно «читати» реакцію на висловлювані думки тощо.
Що стосується спілкування адвоката з підзахисним, то важливою умовою його успішності є їхня психологічна сумісність. У психології під сумісністю розуміється взаємне сприйняття партнерів у спілкуванні і спільній діяльності, засноване на оптимальному поєднанні (подібності або взаємодоповнюваності) ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, характерів та інших значущих для міжособистісної взаємодії характеристик. Сумісність, як правило, супроводжується виникненням взаємної симпатії, впевненості в успішному результаті. Особливе значення сумісність набуває в складних умовах, у важкому стані, коли досягнення загальної мети відбувається при дефіциті засобів, часу, простору, кількості учасників. Суд, безперечно, є дуже складною ситуацією для підзахисного, тому вибір обвинуваченим захисника (так само як і відмова від нього), а також психологічний контакт між ними чималою мірою обумовлений саме цим психологічним явищем. Досить часто в судовій практиці відмова обвинуваченого від раніше обраного ним захисника пояснюється психологічною несумісністю цих осіб.
Виникненню сумісності у стосунках між адвокатом і підзахисним сприяють такі професійні й особистісні якості захисника:
- професійні навички й уміння захисника, обумовлені його теоретичними знаннями і практичним досвідом;
- правильне розуміння захисником свого процесуального статусу;
- загальна культура адвоката, його тактовність, толерантність, емоційна стійкість;
- уміння поєднати захист законних інтересів обвинуваченого з інтересами правосуддя;
- розвинена атракція (уміння привернути підзахисного до себе) та ін.
Процес спілкування між захисником і підзахисним має ряд психологічних труднощів, що обумовлені головним чином психічним станом обвинуваченого. Звичайний психічний стан більшості обвинувачуваних — стреси (особливо висока нервово-психічна напруженість у невинних підслідних). Основний стресор — загроза особистому благополуччю людини і його близьких (загроза стосується не тільки фізичного існування, а й соціального статусу особистості, її престижу, життєвих планів, соціальних цінностей тощо). Іншим негативним станом, що виникає в обвинувачених, є фрустрація — крайня дезорганізованість свідомості і діяльності людини внаслідок обмеження життєво важливих потреб, переживання безвихідності. Остання виникає під впливом у перспективі позбавлення волі (обмеження інформації і можливості спілкуватися з рідними, близькими та ін.).
У цих складних ситуаціях процес спілкування захисника і підзахисного супроводжується скутістю, психологічною напруженістю. Встановити психологічний контакт із підзахисним — не така проста справа. Вона вимагає від адвоката і терпіння, і наполегливості, і розвинених комунікативних умінь. Для подолання психологічного бар’єра в спілкуванні захисника і підзахисного можна використовувати ряд рекомендацій, які довели свою дієвість на практиці (див. додаток 7).
З метою подолання негативного стану підзахисного адвокатові доцільно спробувати довести йому, що без душевної рівноваги неможливо домогтися позитивного результату, а також затамувати особисті образи і перебороти агресивність в його поведінці. Від адвоката потребуються такі комунікативні навички й уміння в спілкуванні з підзахисним і його родичами, які б викликали з їхнього боку абсолютну довіру до нього.
Велику роль у діяльності адвоката відіграє організаторський компонент. Річ у тім, що захист як процес не має суворої нормативної регуляції. Тому підготовка до судового процесу, планування захисту, використання певних прийомів і методів — усе це залежить від організаторських умінь адвоката.
Конструктивний компонент діяльності адвоката включає насамперед ухвалення рішення про обрання тієї або іншої стратегії і тактики захисту з урахуванням обставин справи і поведінки обвинувачуваного (див. табл. 7).
Природно, до конструктивного компонента відносяться розумові операції у співвіднесенні ситуації злочину до змісту кримінальних і кримінально-процесуальних норм. Цей компонент діяльності адвоката виявляється і при визначенні структури захисної промови на суді.
Заслуговують на увагу думки талановитого судового оратора, поета, письменника С. Андрієвського[21] (1847–1919) про завдання захисника в кримінальній справі. Він відзначав, що захисникові потрібно відстоювати вузькі інтереси окремої особи проти суспільства, яке вже готове придушити винного, а адвокат повинен врятувати його. Тому, якщо суд не зрозуміє окремої душі, то підсудний загине без найменшого милосердя. І далі С. Андрієвський
