Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко

1. Волошина В.В., Долинська Л.В., Савицька С.О., Темрук О.В. Загальна психологія: Практикум: Навч. посібник. — К.: Каравела, 2005. - 280 с.

2. Сапогова Е.Е. Задачи по общей психологии: Учебное пособие для вузов. — М.: Аспект Пресс, 2001. - 447 с.

Список рекомендованої літератури

1. Введение в психологию / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Академия, 1996. - 496 с.

2. Загальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / С.Д. Максименко, В.О. Зайчук, В.В. Клименко, В.О. Соловієнко. За заг. ред. С.Д. Максименка. — К.: Форум, 2000. - 543 с.

3. Корольчук М.С., Криворучко П.П. Історія психології: Навч. посібник — К.: Ельга, Ніка-Центр, 2004. - 248 с.

4. Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. — СПб.: Питер, 2005. - 583 с.

5. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 2000. - 479 с.

6. Немов Р.С. Психология: Учебник: В 3-х кн. — Кн. 1: Общие основи психологии. — М.: Владос, 2001. - 688 с.

7. Общая психология. Курс лекций / Сост. Е.И. Рогов. — М.: ВЛАДОС, 1995. — С. 81–86.

8. Психологія: Навч. посіб. / О.В. Винославська, О.А. Брусенко. — К.: ІНКОС, 2005. - 352 с.

9. Психологія / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук. — К.: Либідь, 2003. - 560 с.

10. Психология и педагогика. Учеб. пособие / Под ред. К.А. Абульхановой, Н.Н. Васильевой, Л.Г. Лаптева,

В.А. Сластенина. — М.: Совершенство, 1998. - 320 с.

11. Саблин В.С., Слаква С.П. Психология человека. — М.: Зкзамен, 2004. - 352 с.

12. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. — К.: Академвидав, 2003. - 504 с.

13. Узнадзе Д.Н. Общая психология. — М.: Смисл, СПб.: Питер, 2004. - 413 с.

14. Цимбалюк І.М., Яницька О.Ю. Загальна психологія. — К.: ВД Професіонал, 2004. - 304 с.

1. Становлення загальних форм відображення в живих організмах.

2. Розвиток психіки тварин.

3. Розвиток психіки і свідомості людини.

Психіка властива живим організмам, що мають нервову систему. Основні її функції полягають у відображенні довкілля та регуляції на основі даного відображення взаємодії з оточенням. Відображення довкілля психіки побудоване на здатності матеріальних об’єктів при їх взаємодії бути представленими один в одному. У живих тілах така фізична взаємодія набуває активного характеру. Поява живого невіддільна від утворення білків, які забезпечують обмін речовин та активні біологічні функції.

Складні білкові молекули, коацервати, можуть реагувати на впливи, пов’язані з обміном речовин. Вони здатні реагувати на подразники, що утруднюють чи полегшують засвоєння речовин, або ж не реагувати на індиферентні впливи. Таку властивість коацерватів позначають терміном «подразливість» — властивість живих організмів (тварин, рослин) реагувати змінами свого стану або рухами на різні зовнішні подразники: електромагнітні хвилі, вібрації, зміни температури, вологості тощо. Подразливість існує всюди, де є протоплазма, найменша одиниця живої речовини. Завдяки зазначені властивості в органічній природі відбуваються генетично закладені реакції — тропізми. Тропізми — це автоматичні рухи рослин та найпростіших організмів, що є їх реакцією на однобічні впливи факторів зовнішнього середовища.

Характерною рисою первинної стадії відображення у живих організмів є те, що сила й форма реакції залежать не тільки від сили й характеру зовнішнього впливу, але також від внутрішнього стану організму. Так, амеба, наблизившись до шматочка білку, у стані ситості не реагує на нього. Активність живих організмів, на відміну від процесів відображення в неорганічній природі, є результатом їхньої здатності до вибіркової реакції, до саморегуляції. Обмін речовин, а разом з ним і потреби організму є основою його саморегуляції. Розвиток подразнюваності зумовлює в процесі еволюції нові форми відображення — чутливості, яка є вже елементарною формою психічного життя.

Згідно з гіпотезою О.М. Леонтьєва, чутливість «є генетично не що інше, як подразнюваність щодо таких впливів середовища, які співвідносять організм з іншими впливами, такими, що орієнтують організм у середовищі, виконуючи сигнальну функцію». Перехід від подразнюваності до чутливості пов’язаний з іншим способом життя. У тварин розвивається чутливість, формуються органи чуття. Ознаки предметів (колір, форма, запах), які є нейтральними, (ними не можна задовольняти органічні потреби, набувають сигнального значення). Тому навіть найпростіші тварини за певних умов можуть реагувати не тільки на біотичні подразнювачі, але й на абіотичні, індиферентні подразнення, які за даної ситуації можуть сигналізувати про появу біотичних подразнень. Завдяки чутливості до біотичних (органічних) й абіотичних (неорганічних) агентів у тваринних організмів виникає більше можливостей відображувати впливи, порівняно з рослинами.

У багатоклітинних тварин рівень відображення є вищим, ніж у одноклітинних. Це визначається складністю будови перших, яка полягає не стільки в багатоклітинності скільки у відносній неоднорідності їхніх клітин. Особливо чутливі (нервові) клітини змикаються між собою, утворюючи нервову сітку, систему, що пронизує все тіло тварини. Нервова клітина (неврон, нейрон) — це основний структурний і функціональний елемент нервової системи. Неврон складається з тіла клітини, у якому розміщене ядро, дендритів — волокон цього тіла, які сприймають збудження, аксона — волокна, що передає збудження іншим нервам, синапса — мікроскопічного спеціалізованого утворення, через яке здійснюється контакт аксона з дендритами.

Крім однорідних утворень у тварин виникають об’єднання нервових клітин, неоднорідних за функціями та зв’язками. Такі утворення концентрують подразнення, що виникають у будь-якій частині тіла, аналізують їх, переключають на інші клітини, спрямовують до м’язового апарату. У цьому й полягає функція нервової системи, яка регулює й координує всі функції організму, здійснює взаємозв’язок, інтеграцію усіх частин організму між собою і з навколишнім середовищем.

Зміна