ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь

Денис, якого вони спочатку побили, потім ввели у вену препарат, що паралізує, а потім двічі вдарили ножем у горло. Більше того, Максим відрізав Денисові голову і спеціальним ножем вирізав із його шиї шматок тканини, виготовив у такий спосіб сатанинський «фетиш», що дає його власнику право володіти душею убитої ним людини. Згодом склянка з цим продуктом буде виявлена міліціонерами в безпосередній близькості від їхнього кубла.

Але душевного спокою, знайденого сатанистами в результаті вбивства Дениса, вистачило тільки на тиждень. За першим з’явилися друге, третє, четверте вбивства…

За визначенням Санкт-Петербурзького міського суду Максим К. засуджений на 24 роки позбавлення волі з утриманням у колонії суворого режиму. Як мотив, що підштовхнув його до вбивства, суд назвав… хуліганські спонукання. Подібне мотивування не узгоджується з усім тим, про що говорив Максим у ході всього судового процесу (до речі, визнаний авторитетною комісією лікарів душевно здоровим).

У наведеному прикладі суд визначив суворе покарання, хоча і відчував складність мотивування злочинних дій. Але, як показує судова практика, досить часто при призначенні покарання суд виявляє лібералізм. Так, у п’ятьох регіонах Російської Федерації судді відповідно до вердикту присяжних засідателів призначили покарання нижче нижньої межі в 10 % випадків засудження за тяжкі й особливо тяжкі злочини, у 26,6 % випадків — за бандитизм і 100 % засуджених одержали покарання нижче нижньої межі за хабарництво при обтяжувальних обставинах.

Справедливе покарання є найважливішим фактором у підвищенні його запобіжного значення. Справедливість — соціально-моральна категорія, що припускає суворе дотримання моральних і правових норм. Недотримання цієї вимоги в оцінці вчинків завжди викликає почуття незадоволеності. «Ніщо, — відзначав славетний філософ І. Кант, — не обурює нас більше, ніж несправедливість; все інше зло, яке доводиться нам терпіти, ніщо в порівнянні з нею». Стосовно розглядуваної проблеми справедливість означає, що будь-яке порушення кримінального закону повинно одержати належне покарання, яке відповідало б характеру і ступеню суспільної небезпеки. Додамо, що справедливість при призначенні покарання припускає також урахування принципів законності, рівності громадян, гуманності.

Розділ 10
ПСИХОЛОГІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРОРА Й АДВОКАТА
(у кримінальних справах)

У будь-якій організації, де поділ праці визначено, внески, які очікуються і вимагаються від різних учасників, називаються соціальними ролями(до них відносяться, в тому числі, і професійні ролі). Ролі не можуть бути визначені в термінах поведінки самі собою, а тільки як сукупність взаємних прав і обов’язків. Обов’язок — це те, що людина змушена робити, виходячи з тієї ролі, яку вона відіграє в конкретній ситуації. Прокурор як посадова особа органів прокуратури здійснює в суді функції державного обвинувача. Адвокат — особа, професія якої — надання юридичної допомоги громадянам і організаціям, в тому числі захист їхніх інтересів у суді. Такі обов’язки прокурора й адвоката викликають відповідні очікування щодо їхніх дій з боку інших людей.

Але виступаючи у визначеній професійній ролі, прокурор чи адвокат володіють також правами стосовно інших учасників того або іншого процесу. Права прокурора й адвоката утворюють експектації (система очікувань, вимог), що звернені до суддів, підсудного, свідків, експертів та інших осіб, які присутні у залі судового засідання.

За своєю суттю діяльність прокурора й адвоката має протилежну спрямованість, що ускладнює їхню взаємодію в суді. Проте з психологічних позицій в діяльності і прокурора, і адвоката є багато спільного: дослідження матеріалів розглядуваної кримінальної справи, вивчення особистості підсудного, формування особистого переконання, проведення допиту підсудного, свідків та ін.

Важливість і значущість прокурорської й адвокатської діяльності потребує докладнішого її розгляду з погляду юридичної психології.

§ 1. Психологія прокурорської діяльності

Діяльність прокурора дуже різноманітна. Вона пов’язана як із роботою державних органів і посадових осіб, так і з охороною законних інтересів і прав громадян. Обвинувальна діяльність прокурора повинна поєднуватися з усіма іншими його обов’язками.

Прокурор не стоїть над судом, а покликаний сприяти його успішній роботі. Головне завдання прокурора в обвинувальній промові на суді — кваліфікований аналіз доказів. Він повинен переконати інших учасників судового розгляду в доброякісності та достовірності цих доказів. У разі заперечення підсудним своєї вини обов’язок прокурора розглянути детально докази, які він наводить, зіставити їх з іншими доказами, показати їхню неспроможність, проаналізувати експертні висновки. Якщо ж дані слідства не підтверджують обвинувачення, пред’явлені підсудному, прокурор зобов’язаний відмовитися від підтримки обвинувачення.

Кваліфікуючи злочин, прокурор має розкрити зміст відповідної статті Кримінального кодексу, обґрунтувати правильність її застосування, розкрити об’єктивні та суб’єктивні сторони відповідного складу злочину. При призначенні покарання він повинен враховувати особистісні особливості підсудного (ціннісні орієнтації, мотиваційну сферу, стиль його поведінки, основні риси характеру та ін.). Справедливо вважають: при характеристиці особистості підсудного розкривається особистість самого прокурора, його ставлення до людей, розуміння їхніх проблем, рівень його професійної та психологічної підготовки. У своїй діяльності прокурор в суді завжди повинен дотримуватися правила: покарання може досягти мети тільки тоді, коли воно законне, справедливе і суворо індивідуалізоване. Психологічний аспект цього правила такий:

• від надмірно суворого покарання може постраждати особистість;

• від надмірно м’якого покарання зникає віра в правосуддя.

Судова практика показує, що найбільш складна частина обвинувальної промови прокурора — характеристика особистості підсудного. Досить часто спостерігається тенденція надмірного «згущення барв» аж до неприпустимого приниження людської гідності. Доречно згадати у зв’язку з цим вислів А. Коні: «…Стриманість у слові, обдуманість і справедливість у висновках і поряд з осудом доведеного злочину — ставлення до підсудного без черствої однобічності і без образи в ньому почуття людської гідності».

Тільки об’єктивний аналіз державним обвинувачем як позитивних, так і негативних якостей особистості підсудного може сприяти винесенню справедливого вироку. Висловлене положення має особливу актуальність у разі розгляду кримінальних справ, скоєних неповнолітніми. У багатьох випадках аналіз формування особистості неповнолітнього злочинця дає можливість виявити фактори, що