ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь

Найчастіше діяльність суду здійснюється в складних, напружених умовах, які часом переходять у конфлікт. І це не випадково, оскільки судовий процес, по суті, відтворює драматичні і трагічні події дійсності, що викликає у зацікавлених осіб ненависть, злість, агресивність і т. п. Тому витримка судді, його толерантність, спокій, а також необхідна вимогливість як особи, наділеної владою, є дуже істотними і необхідними його особистішими властивостями. Аналізуючи комунікативні якості судді, необхідно відзначити і його уміння активно впливати на підсудних, потерпілих, свідків, які дають помилкові показання. Воно виявляється в тому, що суддя вміє підказати як себе вести, розкрити суперечливість у показаннях, довести невиправданість відмови тієї або іншої особи від давання правдивих показань про скоєння злочину.

Оскільки головним інструментом обвинувачення є усна мова, то для досягнення ефективності психологічного впливу на інших людей судді потрібна висока мовна культура. У виступі судді усі думки повинні бути пов’язані між собою так, щоб одна думка містила в собі зачатки іншої, і водночас усе в його промові має бути підпорядковано одній головній думці. Багато дослідників судового красномовства відзначають: у промові судді не повинно бути надмірної підвищеної жестикуляції, дратівливості, грубості, глузування, зайвої повчальності. Суддя має пам’ятати про те, що одним простим словом можна іноді висловити всю суть справи, що краса звуку окремих слів і виразів має велике значення в його промові.

В основі діяльності судді при винесенні вироку є його внутрішнє переконання. Він повинен напружувати усі свої душевні сили для пошуку істини в справі, а не перебувати в полоні скороминущої думки. Суддя не має права вирішувати справи за принципом: «Я так хочу». Його девізом повинен бути принцип: «Я не можу інакше, бо так вимагає закон».

Доводиться визнати, що деякі судді, на жаль, мають негативні особистісні якості — безвідповідальність, самовпевненість, грубість, недовіра до людей, низькі моральні засади. Все це призводить до професійної деформації судді. Показові в цьому плані думки журналіста А. Агеєва в його аналітичній статті, присвяченій майбутній судовій реформі в Росії: «Достатньо поставити просте запитання: чи користуються російські суди хоч якимось авторитетом серед населення? Чи вважає російський громадянин, що суд ефективно захищає його особисті права і свободи, що взагалі він стоїть, як йому належить, на сторожі законності? Будь-яке експрес-опитування виявить невеселу реальність: прийнято вважати, що судді корумповані, що вироки продаються, купуються і просто замовляються за начальницькими телефонами, що будь-яку свою правову проблему надійніше і дешевше розв’язувати поза судом, нехай навіть і за допомогою кримінальних структур. В атмосфері такої тотальної недовіри і неповаги про яку таку третю гілку влади можна говорити?!

Тут йдеться про російських суддів, але приклади професійної деформації суддів є й в нашій країні. Тільки високі моральні якості, відповідний рівень культури, розвинені професійні властивості, бажання і здатність досконально розібратися в усіх обставинах кримінальної справи, справедливість в їхній оцінці можуть вселити людям повагу і до судді, і до правосуддя в цілому.

Діяльність судді, як і будь-яка інша фахова діяльність, має своєрідні риси. Судовий процес характерний своїми цілком специфічними умовами і потребує визначених психологічних особливостей від особистості судді. Всяке слідство і судовий розгляд представляє складну психологічну картину, припускає серйозне напруження мислення, спостережливості. Підвищена навіюваність або самонавіювання, яскраво виражений суб’єктивний тип установки дуже ускладнюють роботу судді і можуть спричинити ряд дефектів. Тому висловлена ще в 30-х роках ХХ ст. думка відомого психолога А. Лурії про необхідність вивчення особливостей діяльності судді й особливостей психічних функцій, яких вимагає ця робота, є актуальною й донині.

Слід зазначити ще й таке: вплив обстановки суду на діяльність судді. Сучасна перевантаженість суду позначається на роботі суддів, яким доводиться працювати до знемоги. Майбутня судова реформа в Україні повинна торкнутися і цієї сфери — треба створити найсприятливіші умови роботи суддів, за яких можна було б розраховувати на максимальну продуктивність їхньої праці.

Основні психологічні закономірності допиту розглянуті в розділі 8 «Психологічні основи допиту» цього посібника. Проте судовий допит має свою специфіку, що відрізняє його від допиту на попередньому розслідуванні. Ця специфіка визначається самою процедурою судового допиту. Так, допит підсудних у суді відбувається, як правило, в такому порядку: головуючий пропонує підсудному дати показання з приводу пред’явленого обвинувачення і відомих йому обставин справи. Після того як підсудний закінчить виклад своїх показань у вигляді вільної розповіді, його допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільні позивач і відповідач, їхні законні представники, захисник, громадський захисник. Підсудному мають право ставити запитання й інші підсудні. Потім його допитують суддя та народні засідателі. Суддя може ставити запитання в будь-який момент судового розгляду.

Такою ж загалом є схема допиту потерпілих і свідків (перед допитом цих осіб попереджають про відповідальність за давання неправдивих показань). При цьому слід зауважити, що згідно з Конституцією України потерпілий чи свідок мають право не давати показань стосовно себе та близьких родичів.

Інша специфіка судового допиту полягає в тому, що суд не має можливості зіставляти отримані показання з доказами, які ще не відомі допитуваному.

Розрізняють такі різновиди судового допиту (рис. 25):

У ході звичайного допиту суд та інші учасники судового процесу з’ясовують обставини справи, які їх цікавлять, при допиті підсудного, потерпілого, свідка, експерта. Звичайний допит припускає розповідь допитуваного у довільній формі; відразу ж можуть ставити запитання суд, прокурор, захисник без будь-якої черговості з будь-яких обставин справи.

Перехресний допит припускає, що сторони, які беруть участь у справі, можуть по черзі ставити запитання допитуваному з тієї самої обставини, для того щоб уточнити, розширити і перевірити його показання. «Перехресний допит із більшим успіхом, ніж звичайний, дає змогу розкрити суперечності в показаннях, виявити в них промахи, уточнити деталі і викрити допитуваного в даванні неправдивих показань. Він