Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко

Збереження і відтворення спостерігається у всьому органічному світі. Усі живі істоти змінюють звичні реакції в результаті власного «досвіду» під впливом нових умов. Це дало підставу фізіологу Е. Герінгу стверджувати, що пам’ять — це функція органічної матерії. Позитивне значення теорії Е. Герінга полягало в тому, що вперше акцентувалася увага на фізіологічних основах пам’яті. В подальшому ця ідея отримала широке визнання серед психологів. Т. Рібо вважав, що органічна пам’ять за способом засвоєння, збереження і відтворення є тотожною психологічній пам’яті. Відмінність між ними полягає у відсутності у першої свідомості. Р. Семон розвинув вчення про органічну пам’ять і позначив її грецьким словом «мнема» (на честь богині Олімпу Мнемозини — покровительки пам’яті). Тому, процеси пам’яті називаються мнемічними.

В основі пам’яті людини лежать фізіологічні процеси, що перебігають у півкулях головного мозку і ґрунтуються на складних динамічних сполученнях наслідків процесів збудження (динамічних стереотипах). Наявність цих наслідків створює сприятливі умови для подальшого відновлення процесів збудження, сприяючи відтворенню за відповідних умов тих процесів, які вже мали місце.

Для розуміння фізіологічних основ пам’яті велике значення має теорія І. Павлова про умовні рефлекси. В нервових механізмах умовного рефлексу, у принципі нервового замикання як основи утворення тимчасових зв’язків І. Павлов відкрив фізіологічний механізм асоціацій за суміжністю, які є основою елементарних форм пам’яті. Також були відкриті процеси, які становлять фізіологічну основу утворення асоціативних зв’язків, які зумовлюються закономірностями збудження, гальмування, концентрації, іррадіації й індукції в діяльності кори головного мозку.

Пам’ять — це психічний процес, який полягає у закріпленні, зберіганні та подальшому відтворенні людиною її попереднього досвіду.

Варто зазначити, що втрата пам’яті призводить до втрати розумових здібностей, накопичених знань, набутих умінь і навичок, до повної дезорганізації особистості. «Без пам’яті — зазначав С.Л. Рубінштейн, — ми були б істотами миттєвості. Наше минуле було б мертвим для майбутнього. Теперішнє, у міру його перебігу, безповоротно зникало б у минулому». Таким чином, пам’ять відіграє важливу роль у збереженні єдності і цілісності людської особистості та її психічного розвитку, вона включена в будь-який психічний пізнавальний акт, зокрема: лежить в основі здібностей людини, є умовою научіння, набуття знань, формування вмінь і навичок. Без пам’яті неможливим було б нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства в цілому.

Історія знає багато відомих імен, які були наділені феноменальною пам’яттю. Так, відомо, що перський цар Кір, Олександр Македонський та Юлій Цезар знали в обличчя та за ім’ям своїх солдат, кількість яких у кожного полководця перевищувала 30 тисяч. Такими ж здібностями був наділений афінський полководець Фемістокл, який знав ім’я кожного з 20 тисяч жителів грецької столиці.

Знаменитий грек Сенека міг запам’ятати близько 2000 не зв’язаних між собою слів, які він чув лише один раз. Академік А. Йоффе пам’ятав усю таблицю логарифмів, якою користуються у школі (таблицю Брадіса). Геніальний математик Л. Ейлер міг точно згадати шість перших ступенів усіх чисел до ста. Л. Бетховен після втрати слуху продовжував творити прекрасну музику, покладаючись на свою пам’ять. В. Моцарт і С. Рахманінов могли відтворити складні музичні твори, почуті ними лише один раз. Усі ці приклади демонструють великі можливості людської пам’яті.

Види пам’яті класифікують:

1) за характером психічної активності:

— моторна або рухова пам’ять — це запам’ятовування, збереження і відтворення рухів та їх систем; цей вид пам’яті є надзвичайно важливим, коли людина вчиться ходити, танцювати, писати, малювати тощо;

— емоційна пам’ять — це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій

і почуттів; пережиті та збережені в пам’яті почуття й емоції виступають як сигнали, які або спонукають людину до дії, або утримують її від вчинків, що викликали в минулому негативні переживання; емоції запам’ятовуються не самі по собі, а разом із тими об’єктами, що їх викликають;

— словесно-логічна пам’ять — це специфічний вид змістом якого є наші думки, поняття, судження, утілені у форму мови; у формуванні даного виду важливе значення має друга сигнальна система; словесно- логічна пам’ять відіграє провідну роль у засвоєнні знань у процесі навчання;

— образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів: це пам’ять на уявлення про предмети, картини природи й життя, а також звуки, запахи, смаки. Образна пам’ять може досягати високого рівня розвитку як компенсаторний механізм у людей з вадами зору й слуху; вона буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою, тактильною.

— зорова пам’ять — це запам’ятовування зорових відчуттів і сприймань; суттєву роль у підвищенні ефективності зорової пам’яті відіграє сенсибілізація, тобто взаємодія аналізаторів: так, встановлено, що слабкі ритмічні звуки підвищують зорову чутливість, а сильні звукові подразники — знижують її; більшість людей відмічають той факт, що під «легку» музику вони швидше запам’ятовують інформацію, а при шумі не можуть зосередитися на читанні навіть простого тексту;

— нюхова пам’ять — це запам’ятовування запахів; відомо, що людина може якісно розрізнити до 10 тисяч запахів: пам’ять на запахи, наприклад, допомагає лікарям визначати такі захворювання як: дифтерія, діабет, рак, тонзиліт, захворювання травних шляхів і статевих органів тощо; також відомо, що запахи стимулюють творчу діяльність людини: так, наприклад, І. Буніну подобався запах яблук і перед тим, як сісти писати вірші, він розкладав їх по всій кімнаті;

— смакова пам’ять — це запам’ятовування смакових відчуттів і сприймань, які пов’язані не тільки з потребою організму в їжі, а й з пізнавальними здібностями людини; також, смакова пам’ять сприяє утворенню різноманітних асоціацій, які сприяють натхненню і відтворенню інформації або ж гальмують її: відомо, що творче натхнення до О. Пушкіна приходило лише тоді, коли від відчував смак духмяної кави;

— слухова пам’ять — це запам’ятовування слухових відчуттів і сприймань; за допомогою слуху людина контролює свою і сприймає мову інших людей, відчуває музичні звуки й шуми; проведені в Угорщині