Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів
Оскільки означена діяльність визнана обов’язком держави, то суб’єктом, який уповноважений вимагати його виконання, є кожна людина; а втім — не лише вона: ними можуть виступати й об’єднання громадян всередині держави, й певні міждержавні організації (якщо Україна є їх членом, приєдналась до їхніх актів), а також громадські правозахисні структури (як національні, так і міжнародні).
В Україні реалізація такого обов’язку поки що є недостатньою, не завжди ефективною. Однак можна сподіватись, що коментоване конституційне положення слугуватиме імпульсом для більш повного його виконання.
Оскільки, як відомо, основні напрями діяльності держави є її функціями, то можна зробити висновок, що такий напрям діяльності сучасної України, як утвердження та забезпечення прав і свобод людини, є її головною функцією. Цим визначається відповідна ієрархія, пріоритетність у напрямах діяльності (функціях) держави. Загалом же ст. 3 Основного Закону відображає й конкретизує одну із визначальних сутнісних характеристик «соціальності» України, котру було задекларовано в її Конституції (ст. 1).
Стаття 4.
В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Громадянство України — це «правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках» (ст. 1 Закону України «Про громадянство»). Однак зазначене визначення потребує уточнення, оскільки між іноземцями та особами без громадянства (біпатридами), які на законних підставах перебувають на території України, з одного боку, і державою — з другого, також існує правовий зв’язок, що так само знаходить свій вияв у взаємних правах і обов’язках. Різниця полягає лише в обсязі прав та обов’язків громадян і негромадян, а також у характері такого правового зв’язку. Громадянство — це усталений, стійкий, постійний, загальний правовий зв’язок особи з певного державою, який означає визнання за цією особою всієї повноти прав і свобод (володіння всіма правами і свободами), покладання на неї всіх обов’язків, її захист з боку держави незалежно від місця перебування (на території держави чи поза її межами), а також поширення на неї у повному обсязі влади цієї держави та юрисдикції її органів.
Особа є громадянином не у зв’язку з проживанням на території держави, не у зв’язку з поширенням на неї державної влади чи визнання за нею певного набору прав та обов’язків, оскільки всі ці ознаки є характерними певного мірою і для іноземців чи осіб без громадянства. Головне полягає у тому, що громадяни володіють правами і свободами у повному обсязі, на них поширюються обов’язки у повному обсязі, держава зобов’язана охороняти громадян, їх права і свободи як на території держави, так і поза її межами, а влада держави поширюється на громадянина як на території держави, так і поза її межами. У свою чергу громадянин має право розраховувати на захист та піклування з боку держави не лише в межах її території, але й під час перебування чи проживання за кордоном (у тому числі у нейтральних водах). А от захист іноземців та осіб без громадянства українська держава здійснює лише до того часу, доки вони перебувають на території України.
Інститут громадянства як сукупність правових норм визначає: по-перше, коло осіб, за якими визнаються у повному обсязі основні права і свободи, на яких у повному обсязі поширюється законодавство, державна влада та юрисдикція держави як на її території, так і поза її межами; по-друге, відносини, що виникають у зв’язку з набуттям та припиненням громадянства; по-третє, відмінності у правовому статусі громадян держави, з одного боку, та іноземців і осіб без громадянства — з другого.
Громадянство слід відрізняти від підданства, яке означає правовий зв’язок особи з державою, що має монархічну форму правління.
Україна визнає існування лише єдиного громадянства. Це означає, по-перше, що громадянин України не може мати громадянства іншої держави (чи кількох інших держав), і, по-друге, окремі адміністративно-територіальні одиниці (у тому числі Автономна Республіка Крим чи будь-яка область) не можуть мати свого громадянства.
Якщо ж громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або кількох держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України (п. 1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України»), Це означає, що держава не бере до уваги наявність у такої особи громадянства (чи підданства) іншої держави і ставиться до неї як до свого громадянина, визнаючи за ним відповідні права та покладаючи при цьому на нього відповідні обов’язки. Разом з тим, якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави, тоді виникає підстава для втрати ним українського громадянства. Однак припинення громадянства України у такому випадку настає не автоматично, а лише після видання відповідного указу Президента України.
Набуття громадянства іншої держави буде вважатися добровільним лише тоді, коли, по-перше, волевиявлення особи щодо набуття громадянства тієї держави насправді було вільним, по- друге, таке волевиявлення набуло форми письмової заяви чи клопотання, по-третє, особа добровільно отримала документ, що засвідчує набуття іноземного громадянства.
Не можуть вважатися добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.
Якщо ж іноземець набув громадянства України, то у відносинах з українською державою він визнається лише громадянином України. При цьому не може братися до уваги те, що можливо й інша держава вважає його своїм громадянином. Особа, яка набула громадянство України, зобов’язана протягом двох років з моменту реєстрації її громадянином України подати документ про припинення іноземного громадянства. У разі коли така особа, маючи достатні підстави, передбачені законодавством відповідної держави, не може отримати такий документ з незалежних від неї причин, вона має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства (ч. 5 ст. 8, п. 2 ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про
