Теорія кваліфікації злочинів: Підручник. - Віталій Володимирович Кузнєцов
Принципове вирішення цього питання зауважень не викликає. Справді, варто погодитися, що в разі конкуренції кримінально-правових норм, одна з яких, виділившись із загальної, передбачає відповідальність за кваліфікований склад злочину, а друга — також виділена з норми загальної — за особливо кваліфікований, повинна застосовуватись остання — про особливо кваліфікований склад злочину.
Такий підхід загалом підтримує й судова практика. Цей вид конкуренції вирішується кваліфікацією злочину за статтею, що передбачає кваліфікований склад злочину. Так, згідно з п. 20 постанови ПВСУ № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво», дії особи, що одержала один хабар за наявності ознак, передбачених і ч. 2, і ч. 3 ст. 368 КК України, мають кваліфікуватися лише за ч. 3 цієї статті. При цьому в мотивувальній частині вироку необхідно зазначати всі кваліфікуючі ознаки злочину. Ці загальні положення кваліфікації різних частин однієї і тієї ж статті стосуються й кваліфікації багатьох інших злочинів: одержання хабара — ст. 368 КК України, хуліганства — ст. 296 КК України, порушення правил безпеки руху — ст. 286 КК України та ін.
Виняток ПВСУ зробив лише для кваліфікації зґвалтування, передбаченого різними частинами ст. 152 КК України.
2. Конкуренція між привілейованим і кваліфікованим складами злочину.
При цьому підвидові конкуренції слід застосовувати норму, що передбачає привілейований склад злочину. Це правило, на думку В. Малкова, ґрунтується на тому, що всі сумніви при застосуванні кримінально-правових норм, зокрема, про пріоритет однієї з норм, які конкурують, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного, засудженого)[182]; або як вважає В. Кудрявцев, таке рішення ґрунтується на системному тлумаченні закону[183].
І в такому разі запропоноване теорією кримінального права правило вирішення конкуренції спеціальних норм між собою набуло підтвердження (сприйняте) судовою практикою.
Так, згідно з п. 8 постанови ПВСУ № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України), або вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України), вбивство при перевищенні меж необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК України), кваліфікується тільки за цими статтями КК, навіть якщо воно й мало ознаки особливої жорстокості.
Однак це правило можна використовувати лише за умови, що норми, які конкурують, мають спільні ознаки складу злочину. Якщо ж таких спільних ознак немає, то такі норми не можуть утворювати конкуренції.
3. Конкуренція між привілейованим та особливо привілейованим складами злочину, тобто конкуренція норм з пом’якшуючими обставинами.
До цього виду конкуренції належить і конкуренція різних кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за різні види одного й того ж злочину, один з яких передбачає пом’якшуючі відповідальність обставини, а інший — ще більш пом’якшуючі (зокрема, ст. 116 КК України передбачає пом’якшуючі обставини навмисного вбивства, а ст. 118 КК України — ще більш пом’якшуючі обставини). Тож такий варіант вирішення цієї конкуренції — дії особи слід кваліфікувати за ст. 118 КК України, беручи до уваги більш м’яку санкцію норми. І це, безумовно, відповідає правилам кваліфікації[184]. Так, п. 10 постанови ПВСУ № 4 від 28 червня 1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань», зазначав: судам слід мати на увазі, що дії осіб, які вчинили вбивство чи заподіяли тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони й одночасно перебували в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, належить кваліфікувати, відповідно, за статтями 97,104 КК України, тобто за більш м’яким законом, а не за статтями 95, 103 КК України[185]. Та при цьому нагадаємо, що 1 вересня 2001 р. набрав чинності новий КК України, який у ч. 4 ст. 36 зовсім по-іншому вирішує це питання: особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. Тож у такій ситуації особа не підлягає кримінальній відповідальності[186].
Взагалі таке співвідношення пом’якшуючих відповідальність обставин має вирішальне значення для кваліфікації злочинів. При конкуренції пом’якшуючих і ще більш пом’якшуючих відповідальність обставин перевагу (пріоритет) мають більш пом’якшуючі відповідальність обставини.
На підставі викладеного слід визначити такі загальні правила кваліфікації при конкуренції кваліфікуючих або пом’якшуючих ознак складу злочину:
1) при конкуренції кваліфікованого й особливо кваліфікованого складів злочину слід застосовувати норму про особливо кваліфікований склад злочину;
2) при конкуренції привілейованого та особливо привілейованого складів злочину
