Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити - Дейл Карнегі
Розділ 28
Як перестати хвилюватися через безсоння
и хвилює вас поганий сон? Тоді, можливо, вам буде цікаво дізнатися, що відомий юрист-міжнародник Семюель Унтермейер не спав нормально жодної ночі.Коли Сем Унтермейер вступив до коледжу, його турбували дві недуги — астма і безсоння. Він не міг позбутися жодної з них, тому вирішив здобути користь зі свого неспання. Замість того, щоб перевертатися з боку на бік і доводити себе до нервового зриву, він вставав і вчився. Результат? Він отримав найкращі бали з усіх предметів, і його вважали найкращим учнем коледжу міста Нью-Йорка.
Навіть розпочавши юридичну практику, він не позбувся безсоння. Але Унтермейер не хвилювався через це. «Природа, — говорив він, — подбає про мене». Природа і справді про нього піклувалася. Попри брак сну, його здоров'я не погіршувалося, й він міг працювати так само наполегливо, як і будь-який молодий юрист нью-йоркської адвокатури. Він працював навіть більше, адже мав більше часу для роботи за рахунок сну!
У двадцять один рік Сем Унтермейер заробляв сімдесят п'ять тисяч доларів, й молоді адвокати кинулись до судової зали, щоб перейняти його методи. У 1931 році йому заплатили рекордний гонорар за ведення однієї справи — мільйон доларів готівкою!
Проте у нього все одно було безсоння. Він зазвичай читав до півночі, а потім прокидався о п'ятій ранку і диктував листи. Коли більшість людей тільки розпочинала свій трудовий день, його денна норма була майже наполовину виконана. Цей чоловік прожив до вісімдесяти одного року, хоча жодної ночі не спав повністю. Але якби він нервував і переживав через безсоння, то, можливо, зруйнував би своє життя.
Ми проводимо третину нашого життя у сні. Проте ніхто не знає, чим є сон насправді. Ми знаємо, що це звичка і стан відпочинку, під час якого природа компенсує втрату, завдану турботами. Але ми не знаємо, яка кількість сну потрібна кожній людині. Ми навіть не знаємо, чи потрібен нам сон взагалі!
Фантастика? Так от, під час Першої світової війни угорський солдат Пауль Керн отримав поранення у голову. Він одужав після поранення, але так і не зміг заснути. Хоч що робили лікарі, — а вони випробували всі види снодійних ліків, наркотиків і навіть гіпноз, — Пауля Керна неможливо було приспати, не можна було навіть змусити його бодай подрімати.
Лікарі вважали, що йому залишилося недовго жити. Але Пауль Керн посміявся з них. Він почав працювати і почував себе чудово протягом багатьох років. Зазвичай він лягав в ліжко, заплющував очі і відпочивав, але сон не приходив. Його випадок так і лишився для медиків загадкою, яка підірвала багато наших уявлень щодо сну.
Одним людям потрібно більше спати, ніж іншим. Тосканіні було достатньо лише п'ять годин сну на добу, але Келвін Кулідж спав майже вдвічі більше. Кулідж спав одинадцять годин з кожних двадцяти чотирьох. Іншими словами, Тосканіні проспав приблизно одну п'яту частину свого життя, а Кулідж — майже половину.
Тривога з приводу безсоння зашкодить вам значно більше, ніж саме безсоння. Наприклад, одна з моїх слухачок — Айра Сенднер з Ріджфілд-Парку, штат Нью-Джерсі — опинилася на межі самогубства через хронічне безсоння.
«Я справді думала, що божеволію, — розповіла мені Айра. — Проблема в тому, що я завжди занадто міцно спала. Будильник не міг збудити мене, тож я запізнювалася на роботу. Я переживала через це. До того ж, мій начальник попередив мене, що я повинна приходити на роботу вчасно. Я знала, що як і далі так буде, то мене звільнять.
Я розповіла про це своїм друзям, і один з них порадив мені зосередити увагу на будильнику перед сном. З цього почалося моє безсоння! Мене переслідувало нескінченне цокання клятого будильника. Я втратила сон і крутилася цілу ніч! Вранці я почувалася майже хворою. Я й була хворою від втоми і тривоги. Так тривало вісім тижнів. Неможливо описати словами всі мої страждання. Я була впевнена, що божеволію. Іноді я годинами ходила кімнатою і всерйоз думала про те, щоб вистрибнути з вікна і покінчити з усім цим!
Зрештою я звернулася до лікаря, якого знала усе своє життя. Він сказав: „Айро, я не можу тобі допомогти. Тобі ніхто не зможе допомогти, тому що ти сама довела себе до такого стану. Сьогодні вночі спокійно лягай, а якщо не зможеш заснути, забудь про це. Просто скажи собі: „Мене анітрохи не турбує, якщо я не засну. Я згодна не спати до ранку“. Лежи із заплющеними очима і повторюй: „Поки я лежу спокійно і не нервую, я так чи інакше відпочиваю“.
Я послухалася його поради, — говорить Сенднер, — і через два тижні знову почала спати. Не минуло й місяця, як я вже спала по вісім годин, і мої нерви заспокоїлися“.»
Айру Сенднер вбивало не безсоння, а неспокій через брак сну.
Ніхто у світі так глибоко не досліджував проблему сну, як професор Чиказького університету доктор Натаніель Клейтман. Це один з найбільших фахівців зі сну в світі. Він стверджує, що жодна людина іще не померла від безсоння. Насправді людина так тривожиться через безсоння, що знижується опірність її організму і вона стає вразливою для мікробів. Але цієї шкоди завдає неспокій, а не саме безсоння.
Доктор Клейтман також зазначає, що люди, які скаржаться на безсоння, зазвичай сплять значно більше, ніж їм здається. Цілком можливо, що людина, яка присягається, що всю ніч не стулила очей, спала багато годин, не підозрюючи про це. Наприклад, один з найвидатніших мислителів дев'ятнадцятого століття Герберт Спенсер був старим одинаком і жив у пансіоні. Він усім набрид своїми скаргами на безсоння. Він навіть вставляв собі у вуха «заглушки», щоб уберегтися від шуму і заспокоїти свої нерви. Іноді він приймав опіум, щоб викликати сон. Якось йому довелося переночувати в одному номері з оксфордським
