Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський
«…сили Османа II з кожною годиною зростали, адже під Хотин підтягувалися все нові й нові турецькі війська. 3 вересня султан наказав розгромити запорожців. Він звернувся до своїх солдатів зі словами: «Якщо не розіб’ємо козаків, нас матимуть за ляхів!» Тобто, якщо вони не справляться із запорожцями, то, мовляв, зганьблять себе, бо стануть на одну дошку з поляками, яких зарозумілий Осман II зневажав як ворогів. Щоб не дати противнику розгадати свої плани, турки розпочали бойові дії в районі Хотинської церкви, а вже потім вдарили на запорозький табір. Перед штурмом козацьких позицій вони піддали їх сильному артилерійському обстрілу… Однак запорожці, які залягли у своїх укріпленнях, витримали шалений натиск ворога. По наближенні штурмових підрозділів Османа II до їхнього табору, вони піднялися в контратаку і відкинули їх далеко від своїх позицій…
Цього дня запорожцям довелося ще двічі відбивати ворожі приступи…» [227, с. 102].
«4 вересня, третій день Хотинської битви, Осман II зустрів з явним бажанням якнайшвидше перемогти козаків. Вже на світанку в його таборі усі були на ногах. Артилеристи під прикриттям яничарських підрозділів підкотили свої гармати до позицій запорожців. Сам султан зайняв командний пункт, розташований на горі Городище (Замчисько). Зі сходом сонця по козаках вдарили десятки турецьких гармат. Упродовж кількох годин вони зробили близько 1100 пострілів. По запорожцях безперестанно стріляли також турецькі солдати з яничарок» [227, с. 102–103].
Центральний музей Збройних сил України 2009 року видав чудову книгу «Українська звитяга. Козацька доба», де, дослідивши Хотинську битву 1621 року, зробив ось такий висновок: «Кульмінації битва досягла 4 вересня 1621 року. Цього дня султан Осман II провів три масові штурмові атаки польсько-козацького табору, у яких взяло участь близько 100 тис. турецьких вояків. Перед собою вони гнали верблюдів, мулів, корів. Та козаки не злякалися, вийшовши з укріплень, вони сильними криками налякали тварин, і ті повернули назад. Змішавшись з турецьким військом, тварини порушили його бойові порядки, зчинилася паніка, турки почали тікати.
Відтак козаки, підтримані поляками, перейшли в наступ. Вони вибили турків з їхніх позицій і зайняли турецький табір, однак закріпитися там не змогли, оскільки Я. Ходкевич не наважився кинути в наступ усе військо…» [223, с. 30].
Цього дня турецький султан Осман II був настільки злий, що «за його наказом позбувся голови османський воєначальник, котрий відповідав за провальний штурм запорозького табору». Звичайно, психологічний стан турецького війська після цього штурму різко впав. Турецькі перебіжчики і полонені називали українських козаків «своєю бідою».
«По трьох днях безперервних штурмів турками запорозького табору, які 4 вересня завершилися контратакою козаків і глибоким їх проникненням в глиб турецьких позицій, командування армією Османа II змушене було взяти дводенний перепочинок. 7 вересня турки знову вдалися до штурмових дій під Хотином. Після цього організовували штурми лише через день — так тривало аж до 11 вересня, нового їхнього штурму. По цьому султанські вояки три дні утримувалися від нових штурмів, відновивши їх лише 15 вересня. Це означало, що в Хотинській битві настала нова фаза, адже порівняно з надзвичайно інтенсивними щоденними багаторазовими штурмами 2–4 вересня турки однозначно вже не могли проводити свої атаки на тому ж рівні. Натомість командування армії Османа ІІ почало приділяти пильну увагу організації систематичної облоги противника. Як і на початку Хотинської битви, у зазначений час османські стратеги спрямовували свої головні удари насамперед проти запорожців» [227, с. 108].
Для контролю за лівим берегом Дністра турки почали форсовано зводити міст через річку. Після чого перекинули на лівобережжя частину кримськотатарських сил і частину артилерії. А на правобережжі підійшли майже впритул до ворожих позицій, зв’язавши ще більше польсько-литовсько-українське військо. У союзному війську почали відчувати нестачу продовольства і фуражу. Тоді козаки запропонували діяти вночі. І хоча перша запланована нічна бойова операція за різних причин не відбулася, та запорожці з 12 вересня таки почали «нічні походи до турків».
«У тому, що польсько-литовська армія раніше за інших почала голодувати під Хотином, не було нічого дивного, адже вона прийшла сюди напівголодною, із запасами всього на якихось кільканадцять днів. Налагодити постачання захисників Хотина продуктами харчування (а також порохом та іншими військовими припасами) з тилових територій було доволі складно через активне перешкоджання цьому противника. Адже як тільки сили Османа II розпочали бойові дії під Хотином, частина татарських сил вирушила вниз по Дністру і навпроти села Сокіл переправилася на лівий берег ріки. По цьому татари рушили в напрямку Кам’янця-Подільського. Їм значною мірою вдалося перекрити доступ польсько-литовської армії до цього міста — головної тилової бази… 8 вересня для встановлення надійної блокади хотинських обложених на лівий берег Дністра послали татар Кантеміра-мурзи, які пустошили тили Речі Посполитої» [227, с. 112].
Враховуючи можливі наслідки, Петро Сагайдачний зі своїми однодумцями ухвалили рішення стратити старого гетьмана Якова Бородавку. 8 вересня 1621 року Я. Бородавка був страчений…
Козаки продовжували надійно захищатися.
«Невдовзі козаки освоїлися під Хотином та змогли налагодити порівняно задовільне забезпечення свого війська продовольством. Причому вони навіть постачали його полякам та литовцям. У запорозькому війську було організовано регулярні рейди продовольчих команд, які піднімалися вгору по Дністру, аж до Снятина. Роздобувши потрібну кількість харчових продуктів, козаки вантажили їх на плоти, зроблені з трьох-чотирьох колод, і сплавляли їх прямо до свого табору. Щодо м’яса, то його у запорожців було вдосталь, оскільки за потреби вони регулярно захоплювали у противника худобу. Як уже було зазначено, перебуваючи біля проточної води, тобто біля Дністра (на території козацького табору були також струмки, які впадали у ріку), запорожці не мали проблем із пошесними захворюваннями» [227, с. 113].
Слід зауважити, що турецька армія теж мала значні проблеми з постачанням продовольства, хоча не була в оточенні. На це вплинули дії козаків, які спустошили Молдову, з території котрої Осман II та його командування збиралися забезпечувати свою армію. Також зазначимо, що після перших бойових невдач войовничий дух турецької армії значно упав. Це проявилося у збільшенні пауз між турецькими штурмами. Після штурму 15 вересня Осман II кинув свою армію
