Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт

Якщо у вас є діти, ви можете допомогти їм виробити навички емоційного інтелекту. Почніть говорити з ними про емоції та інші психічні стани якомога раніше, навіть якщо думаєте, що вони ще замалі, аби це зрозуміти. Пам’ятайте, що поняття в дітей виробляються задовго до того, як ви усвідомите, що це відбувається. Тому дивіться дітям просто в очі, робіть великі очі, щоб привернути їхню увагу, та говоріть про відчуття й рухи тіла з точки зору емоцій та інших психічних станів. «Бачиш оцього хлопчика? Він плаче. Він відчуває біль від падіння та збитого коліна. Він сумний і, мабуть, прагне обі­ймів від своїх батьків». Зупиняйтеся на відчуттях персонажів казок, на емоціях ваших дітей та своїх емоціях. Використовуйте широке розмаїття назв емоцій. Говоріть про те, що викликає емоції, і те, якими є їхні наслідки для інших. Загалом, уявляйте себе туристичним гідом ваших дітей по загадковому світу людей, їхніх рухів та звуків. Детальні пояснення допоможуть вашим дітям збудувати добре розвинену поняттєву систему емоцій.

Навчаючи дітей поняттям емоцій, ви не просто спілкуєтеся з ними. Ви створюєте реальність для цих дітлахів — соціальну реальність. Ви вручаєте їм інструменти для регулювання їхнього бюджету тіла, створення значень їхніх відчуттів та дій з ними, обговорення почуттів та більш ефективного впливу на інших. Вони використовуватимуть ці навички впродовж усього свого життя.

Коли будете навчати своїх дітей емоцій, спробуйте не обмежуватись есенціалістськими стереотипами: усміхається — значить радісний, супиться — значить злий і т. д. (Це може бути непросто, бо доведеться конкурувати з телемультиками, прив’язаними до західних стереотипів емоцій[17].) Допомагайте їм зрозуміти розмаїття реального світу: що усмішка залежно від контексту може означати щастя, ніяковість, гнів чи навіть смуток. Спробуйте також визнавати, коли ви не впевнені щодо своїх почуттів, коли ви тільки здогадуєтеся, як почувається хтось інший, або коли ви при цьому помиляєтеся.

Ведіть зі своїми маленькими дітьми повноцінні бесіди, висловлюючись по черзі, навіть коли вони ще замалі, щоб відповідати вам словами. Поки дитина ще не вміє ходити, схема спілкування не менш важлива для будівництва понять емоцій, аніж слова як такі. Ми з чоловіком ніколи не «сюсюкали» з нашою донькою, а говорили з нею повністю сформованими дорослими реченнями з самого її народження, роблячи потім паузи, щоб дати їй «відповісти», як там уже вона може. Люди навколо нас у супермаркеті вважали нас божевільними, але ми таки виростили емоційно інтелектуального підлітка, що розмовляє на рівні з дорослими. (При цьому вона ще й може замучити мене надзвичайною точністю формулювань. Я так цим пишаюсь.)

Чи бувають у ваших дітей напади крику чи спалахи істерик? Ви можете допомогти їм опанувати їхні емоції та навчитися заспокоюватись, використовуючи для цього соціальну реальність. Звичайно, коли моїй доньці Софії було два рочки, то у фазі істерики заспокійливі слова давали мало ефекту. Тому ми вигадали поняття під на­звою «Фея Капризуля». Щоразу, коли в Софії починалась істерика (або, якщо нам щастило, трохи перед цим), ми говорили їй: «Ой лишенько, Фея Капризуля йде. Це вона змушує тебе капризувати. Спробуймо змусити її піти». Після цього ми саджали її в спеціальне крісельце — таке пухнасте, червоне, із зображенням Елмо з «Вулиці Сезам», — що було її особливим місцем для заспокоєння. (Ні, маленьких пухнастих червоних кайданків там не було.) Спершу ми саджали її в крісло ледь не силоміць, й іноді вона психувала та перевертала його, але врешті-решт вона сама почала підходити до нього й сидіти там, аж доки неприємні відчуття минали. Іноді вона навіть сама повідомляла нам про наближення Феї Капризулі. Ці практики можуть здаватися не надто розумними, але вони дають відчутний ефект. Вигадавши та розділивши з Софією поняття «Фея Капризуля» та «Крісло Елмо», ми створили інструменти для допомоги їй у заспокоєнні. Для неї ці поняття були такими ж реальними, як для вас гроші, мистецтво, влада та інші конструкти соціальної реальності.

Загалом, діти з багатшими поняттєвими системами емоцій готові до більших успіхів у навчанні. В одному дослідженні, проведеному Центром емоційного інтелекту Єльського університету, школярів навчали розширювати свої знання та використовувати назви емоцій протягом двадцяти-тридцяти хвилин на тиждень. Результатом була краща соціальна поведінка та навчальна успішність. Класи, що використовували таку освітню модель, були також краще організовані й оцінювалися неупередженими спостерігачами як такі, що надають учням кращу навчальну підтримку.

Натомість, якщо не говорити з дитиною про її відчуття з емоційної точки зору, ви можете фактично загальмувати розвиток її поняттєвої системи. Після чотирьох років життя діти з родин із вищими статками бачили або чули на чотири мільйони більше слів, аніж їхні однолітки з низькими статками, та мали кращий словник і розуміння прочитаного. Таким чином, діти з мінімумом матеріальних благ відстають у соціальному світі. Просте ж втручання, на кшталт поради батькам із нижчими статками більше спілкуватися з їхніми дітьми, покращує шкільну успішність цих дітей. Так само використання більшої кількості назв емоцій має покращити дитячий емоційний інтелект.

Ті ж принципи застосовуються, коли ви даєте вашим дітям відгук про їхню поведінку. Дослідження показують, що діти з родин із низькими статками чують на 125 тисяч більше слів розхолодження, ніж похвали, тоді як їхні однолітки з вищими статками чують на 560 тисяч більше слів похвали, ніж розхолодження, — усе до чотирирічного віку. Це означає, що діти з родин із нижчими статками мають більш витратний бюджет тіла, але менше ресурсів для компенсації цього.

Ми всі частенько критикуємо наших малих, але спробуйте зробити ваш відгук конкретним. Якщо ваша донька неперервно пхинькає, то замість волати: «Припини це негайно!» — спробуйте щось на кшталт: «Твоє пхинькання мене дратує, тож припини, будь ласка. Якщо в тебе якась проблема, скажи про це». Коли ваш син раптом дасть вашій доньці по голові, не називайте його «поганим хлопчиськом». (Це не те поняття, яке вам треба в нього виробити.) Будьте конкретними: «Припини бити сестру; їй боляче, і це її засмучує. Вибачся перед нею». Те саме правило підходить і для похвали: не називайте вашу доньку «хорошою дівчинкою». Хваліть її дії: «Ти вчинила правильно, не давши братові здачі». Таке формулювання допомагає дітям будувати більш корисні поняття. Має значення також тон вашого голосу, бо він легко повідомляє про ваш афект і безпосередньо впливає на нервову систему дитини.

Ефективно регулюючи бюджет тіла вашої дитини, ви скеровуєте її не лише до багатшої поняттєвої системи емоцій, але й загалом кращого розвитку мовлення, що готує її до вищої навчальної успішності в школі.

• • •

Гаразд, тепер ви зробили все можливе для перебудови вашого стилю життя на користь збалансованого бюджету та збільшили вашу поняттєву систему для перетворення самих себе на експертів з емоцій. Але у вас усе одно можуть бути злети й падіння. Вам усе одно може бути необхідно йти на компроміси, яких