Системне тлумачення кримінального закону - Тетяна Сергіївна Коханюк

Поширеною в практичному мисленні людей є також помилка суб'єктивного перекручування змісту юридичних понять, коли суб'єкти права не зацікавлені в об'єктивності своїх оцінок, рішень, постанов, інструкцій тощо і інтерпретують їх на свою користь із врахуванням лише тих приписів, які вигідні їм під час застосування.

Використання ж юридичних термінів у неюридичному значенні й, навпаки, неюридичних термінів у юридичному значенні призводить до неточності, розпливчастості формулювань, невизначеності сфери дії норм права. Наприклад, часто простежуємо так званий термін кримінального права «злочинець», проте, на нашу думку, доцільним є вживання іншого

юридичного терміна — «особа, яка вчинила злочин», оскільки саме він вживається в КК України. Хоча згідно з юридичною лінгвістикою навіть під час формулювання одного і того ж терміна є невдалі конструювання термінів. Наприклад, в ч. 4 ст. 41 КК України йдеться: «Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження…», а мало б бути: «Особа, яка виконала явно злочинний наказ або розпорядження.», і таких помилок використання юридичних термінів є безліч.

Отже, можемо сформулювати таке правило системного тлумачення кримінального закону: якщо у законодавчому акті, який пов'язаний із кримінальним законом системними зв’язками, зазначено, що певні терміни, які використовуються у ньому, тлумачаться так тільки тут, то застосовувати їх у цьому ж значенні до кримінального закону не можна.

З огляду на таке правило правильною вважаємо позицію тих науковців, які зауважують, що терміни, встановлені для одного правового акта, без достатньої підстави не повинні вживатися в іншому нормативному акті[501]. Проте результати тлумачення відрізняються від зазначеного.

Наприклад, у ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України «Визначення основних термінів Кодексу» на відміну від положень чинного КК України існує аутентичне тлумачення 26-ти термінів, частина з яких безпосередньо стосується КК України. Відтак у КК України вживаються такі терміни, роз'яснені ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України: «суддя», «прокурор», «слідчий», «близькі родичі та члени сім'ї», «малолітня особа», «неповнолітня особа» та ін. Однак виникає необхідність зауважити на текст статті, який передує визначенню термінів, а саме: «терміни, що їх вжито в цьому кодексі, якщо немає окремих вказівок, мають таке значення»[502].

Тому, хоч норми матеріального та процесуального права мали б перебувати у взаємозв'язку з огляду на функціональний зв'язок їх норм, для тлумачення приписів кримінального закону маємо використовувати інші зв'язки.

Щодо тлумачення терміна «близькі родичі», то на перший погляд із ним мало б бути найменше проблем, проте існує декілька його визначень. Наприклад, за Кримінальним процесуальним кодексом України «близькі робичі та члени сім'ї» це «чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі» (п. 1 ст. 3); Цивільний кодекс України в дужках визначає їх як «батьки, діти, брати, сестри» (ч. 1 ст. 68)[503]. З огляду на те, що за вказівкою у Кримінальному процесуальному кодекі України терміни, витлумачені у ст. 3, вживаються у такому значені лише для нього, а в ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України зазначається «положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства», видається, що близькими родичами у кримінальному законі слід визнавати батьків, дітей, братів та сестер.

Проте п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» спрямовує під час визначення поняття «близькі родичі» саме до п. 11 ст. 32 КПК України (1960 року), так тлумачили ці положення і низка науковців[504] до моменту набуття чинності нового Кримінального процесуального кодексу України; деякі з них просто уникають тлумачення цього поняття[505].

Законом достатньої підстави фіксується факт того, що істинність однієї думки має бути обґрунтована іншими думками, обґрунтованість яких не викликає сумнівів[506]. Або всяке судження перед тим, як воно визнається істинним, обов'язково має бути обґрунтованим.

Історично цей закон був відкритий і сформульований значно пізніше, аніж закони тотожності, суперечності та виключення третього, а саме у