Iсторичнi есе. Том 2 - Іван Лисяк-Рудницький

Як і можна було сподіватися, Липинський не скористав з дружньої пропозиції Назарука. Зате він звернувся до нього з проханням, щоб американські гетьманці допомогли Миколі Кочубеєві, членові Ради Присяжних УСХД та особистому приятелеві Липинського, вирватися з фізичної праці в Бельгії та влаштуватися в Парижі[183]. Назарук добився для Кочубея малої платні, як європейського кореспондента “Америки”. Тому що цього не вистачало на прожиток у Парижі, Назарук з власної кишені щомісячно додавав Кочубеєві певну суму, як безпроцентну та безтермінову позичку[184]. Нема сумніву, що Назарук усе це робив тільки заради Липинського, бо з Кочубея, як газетного кореспондента, не було великої користи: він не мав журналістичної практики і, як людині російської культури, йому навіть було тяжко писати по-українському.

Найбільшою практичною послугою, що її Назарук віддав Липинському, було познайомлення його, листовним шляхом, із канадським українцем, Орестом Жеребком. Ім’я Жеребка, - що його Назарук називав “моїм товаришем”, - часто виринає в листуванні Назарука з Липинським. Навіть після того, як між Жеребком і Липинським наладнався прямий зв’язок, Назарук часто виконував функцію посередника між ними. Жеребко захопився ідеологією Липинського та став меценатом гетьманських публікацій і їхнім поширювачем у Північній Америці. За посередництвом Назарука, Жеребко запропонував Липинському матеріяльну допомогу, якої той не прийняв. Зате він погодився продати Жеребкові право на майбутні видання історичної монографії, “Україна на переломі”. Таку форму посередньої допомоги, що була сприйнятна для уразливого почуття чести Липинського, придумав - Назарук[185]. При фінансовій підтримці Жеребка появилися збірники “Хліборобської України”; він же уможливив книжкове видання “Листів до братів-хліборобів”, закупивши наперед тисячу примірників книги[186]. Липинський почувався зобов’язаний Назарукові за цей контакт і давав вислів цьому у своїх листах: “... за познайомлення з ним [Жеребком] я часто Вас з великою вдячністю згадую”[187]. “...Ви в великій мірі спричинилися до того, що ми одержали поміч з Америки від п. Ор. Жеребка і (...) ця поміч уможливила нам продовження нашої ідеологічної праці...”[188]. Ще у своєму останньому листі до Назарука, написаному після розриву, Липинський згадав про свої стосунки з Жеребком, які “...були якнайбільше льояльні і оставили по собі в моїй душі у відношенню до п. О. Жеребка почуття якнайглибшої пошани й вдячности”[189].

Як було згадано, ініціятиві Назарука завдячувала своє постання праця Липинського, “Релігія і Церква в історії України”. Вплив Назарука позначився теж на фундаментальному політичному трактаті Липинського, “Листи до братів-хліборобів”, хоч його ім’я ніде не зустрічається в книзі. І так у тексті “Листів” знаходимо довший абзац, присвячений характеристиці гетьмана Івана Скоропадського (1708-22) та аналізі укладу політичних сил у Гетьманщині після Полтавської битви. Даний абзац попереджений таким реченням: “...хочу навести коротку характеристику Івана Скоропадського, яку я подав в листі до одного мого знайомого (...) з-приводу лайливих закидів, що робить наша інтеліґенція не тільки сучасному гетьманові [Павлові Скоропадському], але і його предкові”[190]. Оцим не названим знайомим був - Осип Назарук. В їх листуванні зустрічаємо запит Назарука та відповідь Липинського щодо Івана Скоропадського[191]; цю відповідь Липинський згодом дослівно включив у текст “Листів до братів-хліборобів”.

Цінячи думку Назарука, Липинський прислав йому манускрипт своєї великої статті, “Покликання “варягів”, чи організація хліборобів?”, що до неї Назарук дав низку завважень, здебільша стилістичного характеру[192]. Стаття появилася на сторінках “Хліборобської України” та ввійшла в книжкове видання “Листів до братів-хліборобів”. Коли ж виринула справа книжкової публікації трактату, Назарук порадив Липинському написати передмову, в якій було б з’ясовано, що під “хліборобами” в широкому значенні слід розуміти всіх працюючих українських людей без різниці заняття: передмова повинна теж включати спеціяльні заклики до різних шарів населення України, а зокрема до фабричних робітників і жіноцтва[193]. Липинському сподобалася ця сугестія й він пообіцяв прийняти її до уваги[194]. Він це виконав у формі свого знаменитого “Вступного слова до читачів з ворожих таборів”, яке належить до найсильніших речей, що колинебудь вийшли з-під його пера.

ПРОПАҐАНДА ЧИ ОРГАНІЗАЦІЯ?

Суперечки й розходження виринали між Липинським і Назаруком уже в 1924-27 рр., себто в період апогею їхньої дружби. Ці розходження важливі для пізнання характеру і світогляду обох постатей, а також для зрозуміння генези їхнього майбутнього конфлікту. Відрізняємо, з одного боку, речеві спори, що випливали з різниць у поглядах на теоретичні і практичні питання української політики, та, з другого боку, особисті тертя, що корінилися в несумісності характерів. А втім не завжди можна провести чітку межу між цими двома категоріями розходжень. Ми наперед обговоримо кілька речевих спорів між Липинським і Назаруком, а далі зупинимося на особистих тертях.

Суперечлива проблема, що раз-у-раз виринала в листовних дискусіях між Назаруком і Липинським, це питання щодо першенства в політичній роботі “пропаґанди” чи “організації”. Назарук відстоював першу, а Липинський другу позицію. Назарук закидував Липинському недоцінювання значення пропаґанди:

“Ви рішуче передразнені в Вашім відчуванню неохоти до реклями: вона дуже потрібна, а Ваш змисл до неї майже не існує. Се, здається, одинока вартість, котрої Вам бракує, або котрої Ви свідомо, чи з упередження, не хочете собі засвоїти”[195].

Назарук намагався переконати Липинського, що до ведення пропаґанди покликані не тільки інтеліґенти, але також “пани”, та що історичною провиною української шляхти було те, що вона занедбала своєчасну пропаґанду серед мас на користь консервативно-гетьманської ідеї[196]. Назарук часто повертався до цієї справи, посилаючися при цьому на свій особистий досвід:

“...гаряче прошу Вас позбутися неохоти до реклями і пропаґанди. Повірте мені, що хоч се дивно виглядає, а мій досвід з масою - довгий досвід - від лівобережної України почавши, від Олександровська через Київ, Хвастів, Білу Церкву, Винницю, Кам’янець, через майже всі повіти Галичини, через Буковину, Угорську Русь, Волинь і Холмщину, через Канаду від океану до океану і через Злучені Держави Північної Америки від Нью-Йорку до Чікаґа - де скрізь я промовляв і агітував - мій досвід доходить до такого висновку: Нема такої думки-ідеї, до якої не можна б наклонити маси, коли ведеться завзяту пропаґанду: 1) приступно і 2) щиро та 3) обережно в формі й 4) гостро в змісті”[197].

Теза щодо вирішального значення пропаґанди, “реклями”, була пунктом, в якому Назарук не піддавався авторитетові свого друга й наставника. Але Назарукові арґументи не переконували Липинського, який уважав масову пропаґанду за недоцільну, якщо вона не