Філософія права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. - Колектив авторів

свободи найбільшою мірою відповідає ідеї права, тим більше, що з цією рисою пов’язуються «почуття власної гідності і повага до чужої гідності». Таким чином, для української правосвідомості характерне визнання великої цінності суб’єктивного права, безпосередньо не пов’язаного з владою. Прагнення віддалятися від влади існує як стійка тенденція.

Третя риса — «неспокійність і рухливість» — за Д. Чижевським може бути розглянута як похідний результат взаємодії (синтезу) перших двох: емоціоналізму з його прагненням до нових форм та індивідуалізму, що не хоче мати ніяких стійких підстав поза індивідом і не може відшукати їх у самому собі. В основі негативних проявів цієї риси — «пихатості», «тенденції до взаємної боротьби, руйнування власних і чужих життєвих форм» — лежить невитриманість волі, якою керують почуття, а не розум, при цьому їй не вистачає витриманості та цілеспрямованості. Підвищена емоційність призводить до нестабільності, непослідовності вчинків, недостатньої цілеспрямованості в здійсненні щоденної роботи із самотворення себе в історії.

Нестійкість волі корелює з невизначеністю соціального ідеалу. Цей момент є ключовим для якісної характеристики української правосвідомості. У цьому пункті прихована таємниця, чи початкова підстава розв’язання проблеми української правосвідомості і визначення соціального ідеалу взагалі. Трагедійна напруженість сучасної ситуації полягає саме в тому, що автономна («самозаконна») особистість ще не відкрита в собі кожним і не визнана в інших як базис правового життя.

У той же час, аналізуючи твори вітчизняних науковців, можна дійти висновку про те, що правосвідомість українського народу має таке психологічне підґрунтя: в першу чергу слід виокремити почуття власної гідності та повагу до гідності чужої, схильність до певних зовнішніх форм, що традиційно встановилися, та до так званих «законних речей» — етикет, любов до чистоти і порядку, до краси життя. На думку Володимира Потульницького, перелічені риси наближають українців до західноєвропейської культури — в дечому до німців, з їх солідністю, діловитістю, любов’ю до комфорту, чистоти, порядку, в дечому до романської культури — потягом до форми, елегантності, бажанням внести у все красу, висвітлити нею кожну сферу життя.

Отже, через релігійно-екзістенційне виправдання права українською та російською філософсько-правовою думкою було знайдено свій специфічний спосіб включення ідеї права в контекст духовної культури (національного світогляду), що відкрив шлях до пізнання народної правосвідомості. Нагромаджений нею досвід об’єднання цивілізаційно-універсального і культурно-специфічного в правосвідомості має бути врахований у процесі розбудови української держави на сучасному етапі.

Таким чином, український національний характер, як і російський, амбівалентний стосовно ідеї права: відсутні як їхня фатальна несумісність, так і схильність українського народу до ствердження права. Тому формування правового суспільства в Україні неможливе без масового визнання безумовної цінності права і відтворення цього ставлення у щоденній діяльності соціальних суб’єктів, а також без такої трансформації соціальних інститутів, яка б зорієнтувала їх на стимулювання розвитку у громадян «позитивно-правових» якостей і блокування «негативно-правових» нахилів та проявів.

Висновки

1. Правосвідомість — це сукупність правових почуттів, уявлень та настанов (змістів), що виражають ставлення людей до чинного права і визначають орієнтацію особистості у сфері правової реальності.

2. Структурно-змістовна складність правосвідомості зумовлена багатозначністю її будови. Вона існує в інституційній і неінституційній формах буття. За способом мислення остання сфера поділяється на дві: повсякденну і теоретичну правосвідомість.

3. Мораль і право являють собою дві універсально значущі нормативні системи суспільства, що займають відносно самостійні сфери в житті соціуму. Мораль і право є співвідносно протилежними та перебувають у відношенні необхідної взаємодоповнюваності.

4. Для функціонування в рамках певної культури право повинно бути визнане як таке, що має значення (зміст) і цінність, тобто виправдане. На цей процес впливають специфічні риси національного менталітету і певна система цінностей.

Контрольні запитання

1. Який зміст Ви вкладаєте в поняття «правосвідомість» і «правова культура»?

2. У чому полягає роль правосвідомості щодо правового життя суспільства?

3. Які існують елементи, форми та рівні правосвідомості?

4. Сформулюйте основні постулати (логічні аксіоми) правосвідомості.

5. Як співвідносяться право і мораль?

6. Які концепції співвідношення універсального та культурно- історичного у правосвідомості Вам відомі?

7. Що таке правовий менталітет? Як співвідносяться правосвідомість і правовий менталітет?

8. Які спільні риси притаманні українському та російському правовим менталітетам?

9. У чому, на Вашу думку, відмінності українського і російського правових менталітетів?

10. Чим відрізняються один від одного західний (європейський) і східний (азійський) типи ментальності?

Тема 12 Інституціинии вимір права. Філософські проблеми права і влади у посттоталітарному суспільстві

Однією з найважливіших функцій права є регулятивна, яка здійснюється внаслідок формалізації поведінки індивідів, тобто поміщення цієї поведінки у певні форми чи рамки, прийнятні для інших людей і суспільства в цілому. В свою чергу ці форми чи рамки, що регулюють поведінку людей, встановлюються особливими правилами, нормами, законами, стійкий комплекс яких називається правовим інститутом. Оскільки право і держава тісно пов’язані між собою, правові і політичні (державні) інститути у філософсько-правовій літературі, як правило, розглядаються в єдності, тобто як політико-правові інститути.

Наявність інституційного виміру права зумовлює постановку питань про співвідношення влади і права, їх легітимацію, верховенство права, а також про взаємодію правової держави і громадянського суспільства та ін. Особливий інтерес сьогодні становлять також питання про співвідношення права і влади в посттоталітарних суспільствах, у тому числі в Україні, перспективи проведення у країні правової реформи і формування правового суспільства. Усі ці проблеми і розглядаються в даній темі.