Анна Ярославна: українська княжна на королівському престолі Франції в XI. сторіччі - Ярослав Небелюк

В 1060 році Анна затверджує ще й грамоту, яку дав король манастиреві в Сен-Мартен-де-Шан.

Після одинадцяти років взірцевого подружого життя з Генрихом Анна повдовіла. Генрих І помер 4 серпня 1060 року у Вітрі-о-Льож коло Орлєану. Існують здогади, що перед своєю смертю король хотів передати регентську владу в королівстві своїй жінці Анні Ярославні. Коли ж одначе вона категорично відмовилася, регентство перебрав шваґер короля, Бодуен V, граф Фляндрії. За Анною залишилося право опіки над молодим престолонаслідником, малолітнім королем Пилипом — її найстаршим сином і над рештою дітей, тобто двома молодшими синами: Роберт, що молодо помер (десь після 1063 року) і Гуг Великий, пізніше граф де-Крепі й основоположник королівської бічної лінії Вермандуа, що дала Франції пізніше кількох королів.

Негайно після смерти Генриха І перенеслася Анна з усіми своїми дітьми до старовинного королівського замку в Санліс, де з материнською любовю й дбайливістю займалася їх вихованням і наукою. Спокійне старе місто, завжди вірне королівській родині, надавалося як найкраще для цієї цілі. Положене недалеко від Парижа, оточене прекрасними густими лісами, сталося воно улюбленою резиденцією королеви-вдови.

До наших часів збереглася грамота, яку дав у цьому місті король Пилип І, син Анни Ярославни, в користь манастиря св. Люціяна в Бове, звільнюючи це абатство від усіх податків і данин, яке воно було зобов'язане платити усім попереднім королям за свої маєтності в селах Сенке, Розуа і Вердерон. Цю грамоту підписали також: королева Анна, молодший брат Пилипа — Роберт (другий син Анни), ґрафи Ґійом, Рауль і регент королівства ґраф Бодуен та єпископ Санлісу Фроллян.

Санліс був надзвичайно улюбленим містом Анни Ярославни. Він також відіграв першорядну ролю в двотисячолітній історії Франції, зокрема величезне значення має він для самої королівської капетинзької династії, тим то не від речі буде зазнайомитися з цим гарним історичним містом дещо ближче.[5]

Заложене римлянами ще перед народженням Христа, місто Санліс простягається між двома річками Нонет і Онет, на мальовничих берегах яких красуються численні млини й водні фабрики. Дві тисячі років тому було воно вже столицею т. зв. сільванектів (лісовиків), мешканців довколишніх лісів де-Галят на півночі, д'Ерменонвіль на півдні й лісів де-Понтарме і де-Шантії на південний захід, що доховалися ще досьогодні.

Король меровінзької династії Кльовіс І (Кльодовик), що володів у Франції в рр. 481–511, перебуваючи в Санлісі, вимагав від санліського єпископа Левена видачі реліквій св. Рієля, а королі каролінзької династії жили в цьому місті довгі роки. Останній з Каролінґів Люї V (985) помер у Санлісі, упавши з коня на полюванні в санліських лісах.

В 584 році св. Малюльф, єпископ Санлісу, поховав короля Шільперика І, вбитого в Шель-над-Марною, перевізши його тлінні останки до Парижа й зложивши їх в абатстві св. Вінкентія — сьогодні Сен-Жермен-де-Пре.

Франконський імператор Карло Великий (Шарлємань) дуже часто заїздив до Санлісу і десь коло 795 року перебував у місцевому замку довгий час. Король Карло Лисий (840–877) зробив Санліс столицею своєї держави й видав у ньому безчисленну кількість грамот і привілеїв.

Санліс є передусім колискою Іль-де-Франс і всієї капетинзької династії, бо якраз в королівському замку цього міста Збори Вельмож під проводом Адальберона, архиєпископа Реймсу, вибрали в 987 році Гуґа Капета королем Франції.

Перші Капетинги, Анна Ярославна, Пилип І, Люї VI, Люї VII, Пилип-Авґуст, Люї Святий і інші побудували в Санлісі численні церкви й манастирі та розбудували місцеву величаву катедру.

В старій хроніці з початку 14-го сторіччя знаходимо про Санліс такі рядки, писані тодішнім професором паризького університету Жаном де-Жанден:

«Посеред високих дерев, настільки рідких, що дозволяють бачити небо й під якими можна збирати суниці, ожини й орішки, стоїть місто; гарні овочеві сади, заквітчані луки, поміж якими пливуть потічки чистої джерельної води, відділяють будинки від лісу; вино там прекрасне, риби до схочу; мешканці невибагливі, живляться молоком, маслом і сиром, не вживають заправлюваних соусів. Будинки там не з гіпсу, але з каменя, твердого й міцного; пивниці глибокі й добре охолоджені; місто бруковане, чисте, без болота, без протягів. Має одну недостачу: жаби счиняють там такий вереск, що не дають спати добрим людям, що живуть над берегами Нонети».

І від 14-го сторіччя Санліс не змінився. Ці самі ліси довкола, ці самі сади й луки, ці самі круті й вузенькі вулички з камінними будинками, як і колись давно. Тільки виноградники зникли й даремно шукати тепер у великих санліських пивницях за вином, яким так дуже захоплювався старовинний літописець.

Завжди спокійні й мирні, мешканці Санлісу старалися уникати внутрішніх війн і стояти осторонь від великих заколотів, що нищили й виснажували Францію від 14-го до 16-го сторіччя. Помимо цього прийшлось Санлісові зазнавати тяжких хвилин. У двадцятих роках 15-го сторіччя місто опанували англійці. На заклик міщан, славна Жанна д'Арк прийшла з допомогою й після переможного бою під Монтепілюа коло Санлісу прогнала англійців зі старовинних мурів Санлісу 16 серпня 1429 року. В часі Великої Революції при кінці 18-го сторіччя мешканці Санлісу стрималися від жорстоких революційних актів. Революційний терор скропився тільки на історичних памятниках міста, з яких деякі зазнали більших чи менших ушкоджень внаслідок відвідин міста відомими революціонерами-демагогами: Колльо д'Гербуа і Андре Дюмон.

Перша світова війна нанесла історичним памятникам Санлісу великі шкоди. Німці спалили старовинні будинки обабіч вулиці де ля Репюблік, а на старовинну катедру впало більше, ніж 50 гарматніх бомб.

Сучасний Санліс є невеликим окружним містом в департаменті Уази, тихим і спокійним, віддаленим на 40 кільометрів від Парижа, справжнім музеєм двохтисячолітньої історії Франції. В ньому досьогодні дуже добре збереглися рештки оборонних мурів і арен, збудованих ще римськими легіонами Юлія Цезара; побудовані в середньовіччі церкви, манастирі й величава катедра стоять ще й сьогодні у всій своїй старовинній красі й величі. Старовинний королівський замок Меровінгів, Каролінґів