Iсторичнi есе. Том 2 - Іван Лисяк-Рудницький
Проте становище Назарука в Чікаґо було скрутне: газета “Січ” боролася з хронічними фінансовими труднощами й не могла дати своєму редакторові тривалого забезпечення. В половині березня 1926 р. Назарук переселився до Філядельфії, де йому запропоновано редакторство газети “Америка”, що виходила тричі на тиждень. “Америка” була органом асекураційного товариства українців-католиків “Провидіння”, яке перебувало під офіційним протекторатом єпископа Константина Богачевського. На терені “Провидіння” точилася гостра боротьба між прихильниками й противниками єпископа. З притаманною йому пристрасністю, Назарук станув по боці Богачевського. Тож під кінець січня 1927 р. управа “Провидіння” звільнила його з посади редактора “Америки”. Не бачачи для себе перспектив у США, Назарук уліті 1927 р. повернувся до Галичини, куди тягнула його туга за рідним краєм та родинні обов’язки.
ЛИСТУВАННЯ МІЖ НАЗАРУКОМ І ЛИПИНСЬКИМ
Характер листів Назарука до Липинського помітно міняється з моменту переїзду до Сполучених Штатів. Про це свідчить уже перший лист, висланий з Чікаґо. Він писаний напротязі трьох тижнів у грудні 1923 - січні 1924 та охоплює 16 сторінок друку в нашому виданні[149]. І це був тільки початок лявіни листів, якою Назарук засипував Липинського в наступних місяцях. Продовж 1924 року Назарук вислав Липинському 54 листи, себто в середньому один лист кожного тижня, на загальну скількість 222 друкованих сторінок. Інтенсивність кореспонденції дещо послабла в дальших роках: 25 листів за 1925-ий, 28 за 1926-ий і сім за першу половину 1927-го року.
За своїм змістом, листи Назарука до Липинського надзвичайно різноманітні. Знаходимо там картини американського побуту, який вражав Назарука своєю незвичністю (напр., опис виборчої агітації в Чікаґо)[150], сцени з українського життя у Сполучених Штатах (напр., опис “церковного карнавалу” в греко-католицькій парафії в Чікаґо)[151], звіти з розмов з різними українськими й неукраїнськими діячами (напр., з авдієнції у православного єпископа Івана Теодоровича в Філядельфії)[152], блискучі й іноді драстичні характеристики різних більш або менш відомих постатей тодішнього українсько-американського суспільства (м. ін., д-ра Луки Мишуґи, Арнольда Марґоліна, Ярослава Чижа, Володимира Кедровського, чемпіона-силача Олександра Гаркавенка тощо). Назарук ділився з Липинським своїми зауваженнями з приводу прочитаних книг та власними літературними плянами; він сповідався йому зі своїх особистих переживань і болів: матеріяльних труднощів, хворіб, настроїв, родинних клопотів. В деяких частинах ці листи нагадують інтимний щоденник.
Однак два комплекси справ виринають центрально в цьому колосальному листуванні. Це - по-перше, Назарукові ідейні пошуки, його прямування до нового, упорядкованого світогляду та до дороговказів у хащах української національно-політичної проблематики. По-друге, поточні питання українського суспільного життя в Америці, пов’язані з “Січами” та гетьманським рухом. Про розгортання цього руху, його успіхи й невдачі, інформував Назарук Липинського якнайдокладніше. У своїй сукупності Назарукові листи з 1924-27 рр. дають барвисту панораму тогочасного українського життя в США Цього матеріялу не зможе поминути ніякий майбутній історик української етнічної групи в Америці. Заразом ці листи розкривають яскраву та талановиту індивідуальність їхнього автора. Як людський документ, вони унікальні в українській та либонь не мають багато собі рівних у світовій епістолярній літературі.
Тоді як листи Назарука до Липинського збереглися вповні в особистому архіві останнього, друга половина кореспонденції, себто листи Липинського до Назарука, в більшості втрачена. Ми знаємо, що Назарук, високо цінячи листи Липинського, старанно їх переховував. Він писав Липинському: “Ваше все листування зі мною збережене і колись буде видане аж до останньої картки”[153]. Але доля цього листування нам невідома. Можна здогадуватися, що воно загинуло в завірюсі Другої світової війни і лиш частина його збереглася в архіві Липинського, в авторських чернетках, або копіях зроблених секретарем Липинського, Михайлом Савур-Ципріяновичем. Цих листів заховалося 30, тоді коли маємо 147 листів Назарука. Найдавніший збережений лист Липинського до Назарука має дату 16 січня 1925. Отже, не маємо жодного листа Липинського до Назарука з 1924 року, який був переломовим у їхніх взаємовідносинах та кульмінаційним щодо інтенсивности їхньої кореспонденції. Про зміст втрачених листів Липинського інколи довідуємося з реплік Назарука[154].
Листи Липинського відрізняються від Назарукових відсутністю описів і диґресій та зведенням до мінімума особистого елементу. За своїм змістом, вони присвячені майже виключно програмовим і практичним питанням гетьманського руху. Стилістично вони відзначаються ляпідарністю вислову та сконцентрованістю мислі Листи Липинського виявляють, як він, живучи на австрійській провінції, здійснював шляхом кореспонденції своє керівництво гетьманським рухом та допомагають краще розуміти його світогляд, в деяких точках істотно доповняючи його виводи в публікованих працях. Для цього дослідження вага листів Липинського до Назарука передусім у тому, що вони кидають світло на ставлення першого до другого. Розуміння їхніх взаємовідносин багато втратило б, якщо б, попри обширну й надзвичайно показну назаруківську документацію, не було теж оцих, бодай фраґментарних, свідчень Липинського.
ПЕРЕДУМОВИ ЗБЛИЖЕННЯ НАЗАРУКА ДО ЛИПИНСЬКОГО
До 1924 року Липинський і Назарук були тільки добрими знайомими, тепер же стають ідейними однодумцями та політичними соратниками, а їхні особисті стосунки наливаються теплом дружби. Ініціятива до цієї зміни вийшла від Назарука, що переходив духову кризу, яку сам характеризував так: “...у мене ломиться старий мій світогляд. Ні, світоглядом годі його назвати. Се були якісь дерев’яні патики “світоглядів” різних часів і народів, скинені в мою голову, як скидає письменник папери зі свого столу в кіш, коли вже витягнув з них усе потрібне”[155]. На заміну старого вільнодумного радикалізму прийшов тепер авторитаризм. Назарук повірив, що тільки “єдиновладдя” може запевнити українському народові необхідну єдність і дисципліну. Але постулят “єдиновладдя” сам по собі не вистачав. Це були тільки порожні рамки, що їх треба було виповнити конкретним змістом. Самому Назарукові це завдання було не під силу. Людина з широкими інтелектуальними зацікавленнями та чималим, хоч невпорядкованим, багажем знань, - Назарук не був систематичним мислителем. При цьому, однак, у ньому існувало прагнення до заокругленої світоглядової системи, до авторитетної доктрини, на яку можна б духово спертися. Тут йому став у пригоді Липинський зі своїм розробленим вченням. Назарук вхопився за це вчення зі завзяттям неофіта. У гетьманській ідеології він знайшов вихід із своєї світоглядової кризи. Коли ж зважити, що Назарук глибоко поважав Липинського як людину, стає зрозумілим, чому він у 1924 р. добровільно й беззастережно підпорядкувався його авторитетові.
Ось кілька цитат, що характеризують Назарукове
