Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко
– Давай-но глянемо, що у нього у казані, – запропонував другий.
Підняли вони кришку.
– А сала забагато! – сказав один. Запустив він руку глибше, а там одна вода.
«Зате рис гарний», – подумав інший. Засунув він руку у рис, а знизу пісок, змішаний з рисом…
Забігли вони до мейхани.
– Що ви там нишпорите? У нас давно вже животи скрутило, – закричали каландари, побачивши їх. – Якщо у нього там є що-небудь, варіть хутчіш!
– Ну так я вас зараз нагодую! – сказав один каландар.
– А в чому справа?
– Подивились би ви, що за припаси у проклятого чужинця! – кинув інший.
– Нуж бо, ara-бій, господарю! Що це ти надумав? Чи невідомо тобі, що ця фортеця – Ніша-пур! Місто з сорока чотирма ворітьми. Це володіння шаха Бали-бека. Тут жарти не проходять. Піднімайся, виставляй частування, вислозадий зангар![59]
– Замість частування, друзі, заспіваю вам я чудову пісню. Хто розумний – піде тихо, без галасу, ахто не занадто щедрий розумом, нехай сидить! – відповів Ґероґли, взяв до рук саз і заспівав, звертаючись до каландарів.
Давайте, беки, їсти і давайте пити, Життя прийшло і піде, коли прийде час, Невмолимо рікою роки течуть, Таємниця відкриється нам, коли прийде час. Ми – люди – йдемо, мов довгий караван, Перед владою єдиною Істини[60] немає щита, Прийдуть мурахи, підуть, – хоч мурашник свій Зводять і зводять, – коли прийде час. Через високі гори нас проведи, Ґир-ат мого, о Могутній,[61] поверни, Стара баба, що вкрала коня мого, До мене потрапить, коли прийде час. Руїни й уламки – такий цей світ, Страждає і кровоточить серце моє, Чорної землі невмолимий дракон Проковтне усе це – коли прийде час. Бий, Ґероґли, бий, Ґероґли, ворогів, Багато хто намагався притулок тут знайти, Розбивали юрти… і потім Відкочовували, коли приходив час».Послухали каландари пісню, і один звернувся до всіх інших:
– Чи зрозуміли ви, що він заспівав?
– Так, зрозуміли.
– І що він каже?
– Він каже: вставайте, йдіть собі.
– Ох, друзі! Його слова «вставайте, йдіть собі» – це щастя боже! Щасливим будеш, якщо йтимеш собі благополучно. А його слова «бий, Ґероґли, бий» – означає, що задумав він нас убити. Яке вже частування.
З іншого кутка вискочив один каландар. Цей був гарячий, він крикнув:
– Ти бач, пісні його слухати, ще чого! Вставай і подавай нам частування!
– Друзі, а що ви скажете, якщо ще удосвіта кожен з вас скуштує гарячого супу з маша? – запитав Ґероґли.
Суп з маша для курця опію те ж саме, що кара господня, і каландари накинулися на Ґероґли, волаючи:
– Чекай-но! Дай і мені стусонути!
– Бий його, допоки він не скаже «Хазрет кабла», – приказував старий каландар.
