Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

Каландари сиділи в мейхані і раптом почули галас, двоє з них вибігли назовні. Бачать – тягне Ша-каландар за вуха двох кіз.

– А куди він подів інших кіз? – здивувався один каландар.

– Мабуть, вдало продав якому-небудь торговцю, – сказав інший.

Не могли вони дочекатись, поки він підійде, і ще здалеку закричали:

– Гей, Ша-каландаре! А де інші кози?

– Щоб ви щезли, та й кози ваші і ваша проклята країна! Що ж ви мене не попередили, не сказали нічого, коли я погнав кіз пасти?

– Про що не попередили?

– Не сказали, що у вашій країні вовки водяться. Милувався я козами, дивився як вони траву смикали, а потім перегнав їх з берега річки в піски. А там на стадо напала зграя вовків. Тільки і встиг я врятувати своїх двох кіз. Інших вовки загризли.

– Ет, виходить, що він нас зробив злидарями, голодними залишив, – поскаржився один каландар.

– А хто нам дав кіз? – заперечив інший.

Ґероґли залишив кіз біля дверей і зайшов до мейхани. Там він переповів свою розповідь. Каландари то виходили на вулицю, то заходили – радилися між собою. Один запропонував:

– А давайте заберемо у нього цих двох кіз, а йому копняка під зад! Не буде від нього нам зиску.

Інші заперечували:

– Ні, друже, так не годиться. Заведемо краще з ним бесіду і будемо шанобливо називати його «ara-бій». Будемо так називати його і скажемо: «Правда твоя, ara-бій! Гарний у тебе чай, гарний твій тютюн. Так засип чаю до чайника, поклади тютюн до кальяну». З'їмо все, що він зможе дати, а потім він і сам піде.

І сказали вони Ґероґли:

– О Ша-каландаре! Хай будуть ці кози пожертвою заради тебе. Є у нас гра, яка зветься «Бесіда-меджліс». Ми хочемо вибрати тебе ага-бієм і почати гру.

– І у нас грають у цю гру, часто грають. Заїжджого простака називають «ara-бій, ага-бій», аж допоки не обберуть його до нитки. Та якщо хочете, щоб я був ага-бієм для вас сорока, я згоден.

Почали між собою перешіптуватись каландари:

– Так що ж це виходить, і в себе дома він такий же невдаха, проклятий.

– Ну ж бо розкажіть мені про звичаї вашої країни, – сказав Ґероґли.

– Звичай у нас такий: кого обирають ханом «ага-бій», той на початку влаштовує частування, а в кінці – інше.

– їв нашій країні такий звичай є. Що ж, хай це буде перше частування, – сказав Ґероґли.

Зарізав він кіз, тільки внутрішнє сало лишив собі, а все інше пішло каландарам на частування.

– Друзі! Ось моє перше частування. Але якщо ви мене обрали ага-бієм, то доведеться вам виконувати все те, що я вам накажу. Немає у мене оселі, і я всім чужий. Не можу я валятися в мейхані, в очікуванні поки мені дадуть миску рисової каші раз на тиждень або в базарний день. Тому, нехай один з вас годує мене при заході сонця, інший, коли смеркне, третій – опівночі, четвертий – на світанку, потім вранці, по обіді і знову увечері.

Бажання його виконали, і Ґероґли з'їв усе за три-чотири дні.

І ось прийшла його черга пригощати. Зробив Ґероґли собі міцний лук і стріли. Взяв довгу мотузку, пішов в поле, – адже він збирався влаштувати пригощання-меджліс, йому потрібно було добре підготуватися. Все, що потрапляло йому на очі, Ґероґли вражав своєю стрілою і нанизував на мотузку, – ящірок, ховрахів, жаб, ворон, одудів, жайворонків. Приніс все це додому і почепив на кухні. Розтопив сало кіз, налив до котла один гарбуз води. Сало виплило і застигло. Потім Ґероґли наповнив велику миску піском, а зверху насипав сорок агрі рису і з нею прийшов до каландарів.

– Друзі, тут не маю я знайомих бахші, музик, щоб запросити їх на нашу бесіду-меджліс. Та не біда – кращого за мене бахші і музики – немає. Я звеселю вас, доставлю вам задоволення, – сказав Ґероґли і почав співати, грати, бесідою гостей розважати.

Наближалася північ.

– Гей, ara-бій, якщо не роздумав, пригощай. У нас у шлунку купець, вже готовий товари приймати.

– Чекайте, знаю я одну цікаву історію. Зараз розповім…

І Ґероґли почав свою розповідь.

– Швидше закінчуй!

Та Ґероґли і не думав закінчувати.

– Ara-бій, як надумав пригощати, то вже пригощай. А розповідати будеш завтра.

– Ну вже якщо ви і дійсно зголодніли, то йдіть на кухню і готуйте самі. Там все є, що потрібно.

Тільки він це сказав, як два каландари прошмигнули на кухню. Там вони помітили припаси.

– А й правду він сказав. Ось