Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник. - В. М. Куц
З таким баченням ситуації погодитися важко. Слід зазначити, що в ст. 29 КК України йдеться не про кримінальну відповідальність співучасників, а про правила кваліфікації їх діянь, правила вибору відповідних статей КК України для включення до формули обвинувачення співучасників. Тому необхідно привести назву ст. 29 КК України у відповідність з її змістом, попередньо вдосконаливши останній.
Згідно з ч. 3 ст. 29 КК України ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, наприклад, як службову особу, військовослужбовця, раніше судиму особу, і впливають на кримінальну відповідальність цієї особи, ставляться у вину лише цьому співучаснику. В цьому відображається принцип індивідуалізації відповідальності співучасників, коли інші співучасники: організатор, підбурювач, пособник, з одного боку, виконавець – з другого не можуть нести більш сувору чи більш м’яку відповідальність, ніж той співучасник, який має такі додаткові ознаки. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені в статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки об’єктивного чи суб’єктивного характеру, що характеризують злочин, наприклад, щодо предмета, способу чи засобів учинення злочину, суспільно небезпечних наслідків, мотиву, мети злочину тощо, можуть ставитися у вину іншим співучасникам, але лише за наявності обов’язкової умови – усвідомлення співучасниками зазначених обставин. Відсутність такого усвідомлення виключає можливість ставлення у вину цих обставин іншим співучасникам.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 КК України співучасники злочину (організатор, підбурювач, пособник) за наявності незакінченого злочину в діях виконавця (так звана безнаслідкова співучасть) повинні відповідати за співучасть у незакінченому злочині, тобто за певною статтею Особливої частини КК України, за якою кваліфікують дії виконавця, і за частинами 3, 4 або 5 ст. 27, а також за ст. 14 (готування до злочину) чи ст. 15 КК України (замах на злочин), іншими словами, за ту стадію, на якій було перервано або зупинено злочин виконавця.
Співучасники відповідають лише за діяння, вчинені у межах угоди, яка відбулася між ними. Вчинення дій, які не охоплюються прямим чи непрямим умислом інших співучасників, не є співучастю у злочині. Тут має місце ексцес виконавця, за якого співучасники не підлягають відповідальності за вчинене виконавцем при цьому діяння. Отже, інші співучасники відповідають тільки у межах угоди, тобто лише за ті дії виконавця, які охоплювалися їх умислом. Виконавець же, який припустився ексцесу, відповідає на загальних підставах у повному обсязі за все ним скоєне.
За ч. 1 ст. 30 КК України організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією за умови, що ці злочини охоплювались його умислом. У цьому разі йдеться про злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, у виконанні яких брали участь усі співучасники таких об’єднань чи хоча б деякі. Підставою об’єктивного характеру для інкримінування організатору зазначених злочинів є те, що злочини були вчинені внаслідок його дій з організації злочинних об’єднань (організованої групи чи злочинної організації), керівництва ними чи координації злочинної діяльності або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Підставою суб’єктивного характеру цієї відповідальності організатора є те, що він усвідомлював учинення злочинним угрупованням певного злочину (злочинів) і бажав цього чи свідомо припускав.
На відміну від організаторів, інші учасники організованої групи чи злочинної організації (виконавець, підбурювач, пособник) відповідають лише за ті конкретні злочини, у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь (ч. 2 ст. 30 КК України). При цьому роль, яку вони виконували у вчиненні цих злочинів, для вирішення питання про кримінальну відповідальність не має значення. Інші злочини, у підготовці чи вчиненні яких ці учасники злочинного угруповання не брали участі, інкримінуватися їм у вину не можуть.
Призначаючи покарання співучасникам злочину, суд, керуючись їх загальними засадами (статті 65–67 КК України), враховує: а) характер та б) ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину. Це означає, що суд має врахувати зміст самої співучасті у злочині та його кримінально-правове значення, вид співучасті, форму співучасті та деякі спеціальні питання кримінальної відповідальності за вчинення злочину в співучасті.
Як зазначалось вище, характер участі визначається конкретною роллю, яку виконував співучасник у злочині: був організатором злочину або його виконавцем, підбурювачем або пособником, а ступінь участі у злочині характеризує інтенсивність дій співучасника. Також існує думка, що ступінь участі у вчиненні злочину залежить і від форми співучасті, визначеної у ст. 28 КК України.
3.4.2. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено закономВстановлені у КК України майже визначені, альтернативні та кумулятивні санкції надають суду великі можливості для індивідуалізації покарання. Проте різноманіття життєвих ситуацій може призвести до того, що навіть мінімальне покарання в межах санкції буде в конкретному випадку надто суворим і таким, що не відповідає тяжкості вчиненого і особі винного, внаслідок чого не співпадає із цілями, сформульованими в ст. 50 КК України. З огляду на зазначені ситуації у ст. 69 КК України містяться положення відповідно до яких суду надано право в особливих (виняткових) випадках вийти за межі санкції статті Особливої частини КК України, яка встановлює відповідальність за вчинений злочин, і призначити за злочин будь-якого ступеня тяжкості більш м’яке покарання порівняно з тим, яке у цій санкції передбачено. Отже, ст. 69 КК України є своєрідним корективом (уточненням) приписів, які передбачені у п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України і згідно з якими суд зазвичай призначає покарання у межах санкції статті Особливої частини КК України.
Підставою застосування ст. 69 КК України закон визнає дві групи чинників, що характеризують вчинений злочин і особу винного, а саме: а) наявність кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, що певним чином характеризують особу винного.
Обставини, що
