Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко
Відунство чи чаклунство сильно відбилося в творах наших письменників, особливо старших, і нема письменника, який би не описував його. Старші письменники, наші класики, обома руками користають з народніх оповідань.
Подам тут тільки для зазначення, бо подаю дуже мало.
«Енеїда» 1798–1842 р. Івана Петровича Котляревського (1769–1838) переповнена оповіданнями про чаклунство, напр.: Мучили у пеклі відьом 4 (за виданням 1948 р.).
Кому чи трясцю одІгнать, Од заушниць чи пошептати, Або і волос ізігнать, Шепчу — уроки проганяю, Переполбхи виливаю, Гадюк умію замовлять 38, це зайняття чаклунки шептухи.
Іще приклади: Вередував, як в греблі біс 45. Нащо ти замовив ружжо? 189. Подається опис знахаря 59. Як ворожать на травах 56 (III. 136). Водою непочатою ворожать 56.
А в комин суджених питали, У хатніх вікон підслухали, Ходили в північ по пусткам. 55
«Кобза р» Т. Шевченка так само має багато різного ворожіння. Напр. (видання 1947 р.):
І ворожка ворожила, Пристріт замовляла, Талан-Долю за три шаги З воску виливала. 114.Або:
Кете лиш кресало Та тютюну, щоб, знаєте, Дома не журились! 26.В «Народніх оповіданнях» 1857 р. Марка Вовчк а (1834–1907) дуже багато цінних прикладів ворожбитства. Напр.: «Може на тебе хто недобрим оком глянув? Може тебе такий вітер обвіяв? Скажи нам!'* т. II. 42. «Се сон передільний: як до обіда не справдиться, то й не ждати нічого!» Н. 165. «Яких мені ліків не завдавали! Лукаш мене напував листом од чорних порічок, Павлютиха напувала гіркою полинню, і трилистником; ходило ще дві бабі-лікарки, — ті баби знов напували водою з трьома вуглями і вмивали мене з Ікони. Годували мене перцем до схід сонця, обкурювали мене якимись зіллями… Та чи згадаєш усе! III. 391.
П. Куліш (1819–1897) у всіх своїх творах пише про ворожбитство і т. ін. Козак харктерник — це козак чаклун. У «Чорній Раді» 1857-го року Куліш описує його так: «Чував я нераз од старих козаків, що сі бурлаки, сидючи там у комишах та в болотах, обнюхуються з нечистим. Викрадали вони з неволі невольників та й самих туркень іноді так мудро, що справді мов не своєю силою. Не дурно мабуть іде між людьми поголоска про їх характерство… Утікає од татар, розстеле на воді бурку, та й попливе, сидя, на другий берег» 132. «Характерник намалює углем на стіні човен, сяде, та й попливе, неначе по Лиману!» 311. «Характерника хіба срібна куля візьме! (Оповідання 50).
У Творах Куліша (Львівське видання) про походження козака — характерника читаємо:
О козаки! Зветесь ви християни, і так шукаєте собі безпеки, Як ваших предків хижаки погани Навчили у віки якісь далекі. IV. 131.«З нами плистиме характерник, — сей знає, чим погоню відвернути». IV. 131. «Щоб прокляття сповнилось, треба, говорячи, плюнути на свій слід» Ч. Р. 295.
«Химорбдник заморочив вам голови» 164. «Приводили всяких бабів-шептух і знахарок. Виливали віск, зашептували, приговорювали, переводили Олесю через поріг» II. 123. «Княгиня дала розмаю, чи може тирличем тебе поїла, і до дочки твій дух приворожила? IV. 56.
А ось самі чаклуни: «Утрьох якусь читають чорну книгу при чорній зачарованій свічі». IV. 291.
Панас Мирний (1849–1920) сильно досліджував народні вірування й описував їх у своїх творах. Ось кілька прикладів: «Боїшся, щоб не зурочив… У мене не такі очі!» т. II. 218. «Бісова баба, видно, сон-трави помостила: як упав, наче вмер!» 335. «Засуха була, то вони й толкуються: це, певно, відьма прокрала росу з Неба… Давай її викупаємо! Спіймали її раз та й укинули у ставок»… 340. Божевільні — це ті, що їх «нечиста сила обуяла» 410. Для любощів «вона тебе кошачим мозком напоїла» 448. «Кусає не холод, а дід Морозенко: він холод посилає» 485. Хворій «давала непочатої води, і вмивали, і збризькували — не помагало» 507. «Баба знахурка повернеться, аж тричі- на слід плюне та ще й ногою розітре, проказуючи: «Згинь, зникни, сатано!» 595. «Наша знахурка уроки виливає, бешиху шепче і пропасницю вичитує» 595.
У «Повії» П. Мирного виливають переляк, що стався з очей: «Лили з воску. Довго знахурка вишіптувала і над Федором, і над воском, і над водою. Розтопили віск, линули. По тому коржі, що плавав зверху води у мисці, угадувала знахурка, від чого лихо приключилося» 62–63.
Іван Нечуй-Левицький (1838–1918) глибоко знав народні вірування й часто подає їх у своїх творах. Львівське видання («Руска Писм.» т. І): «Палажчина мати була родима відьма. Розказують, що ніколи зроду було не піде купатись з дівчатами, а все залізе в лози та й купається сама. Але раз дівчата засіли та й підгледіли, що в неї ззаду хвіст, хоч невеличкий, — завбільшки на два пальці. Вона вміла: клубком качатися під ноги, доїла молоко просто з стріхи, ніколи зроду не клала горсток навхрест, як мочила коноплі» 457-8. «Я піду з Святим Образом під пахвою: не заподієш мені лиха, чарівнице!» 478. Солов'їха дала б мені дання в горілці» 458.
«Відьма перекидається чи собакою, чи кіткою, чи свинею, чи білим клубком» («Не той став» 59). Коли в Церкві читають «Діяння», то гроші горять у землі. Тоді знайти місце, де вони закопані 48. «Як горить
