Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник. - В. М. Куц

Щодо підстави настання кримінальної відповідальності за незакінчений злочин в теорії кримінального права є дві основні думки:

а) такою підставою є майбутнє закінчене суспільно небезпечне діяння, до якого готується суб’єкт або замах на вчинення якого він вчинив;

б) підставою кримінальної відповідальності виступає суспільно-небезпечне діяння, яке містить склад незакінченого злочину (готування чи замаху).

Більш переконливою є остання точка зору. Вона адекватно відображає дійсність: саме наявність об’єктивних та суб’єктивних ознак незакінченого на стадії готування чи замаху злочину є підставою настання кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 14 КК України не тягне за собою кримінальної відповідальності готування до злочину невеликої тяжкості.

Щодо законодавчого визначення меж кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, слід наголосити, що, незважаючи на наявність у КК України окремої статті з промовистою назвою «Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин» (ст. 13), законодавче визначення цієї відповідальності та її меж фактично відсутнє. Те, про що йдеться в зазначеній статті, стосується не власне відповідальності, а правил кваліфікації незакінченого злочину. Бажано, щоб назва цієї норми відповідала її змісту.

Межі кримінальної відповідальності у формі покарання за незакінчений злочин визначені у ст. 68 КК України, відповідно до ч. 1 якої «при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65–67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця».

Вочевидь, у більшості випадків суспільна небезпечність готування чи замаху є набагато нижчою порівняно із закінченим злочином хоча б тому, що не було ще вчинено всіх дій або не настали наслідки, передбачені в диспозиції статті Особливої частини КК України. Саме тому в ч. 1 ст. 68 КК України наголошується на необхідності врахування судом ступеня тяжкості вчиненого діяння, оцінка якого залежить і від категорії тяжкості (ст. 12 КК України), до якої належить вчинений злочин (наприклад, готування до тяжкого чи особливо тяжкого злочину), і від характеру злочину (наприклад, замах на крадіжку чи на вбивство), і від інших обставин справи (спосіб вчинення злочину, форма вини, мотиви, наявність чи відсутність кваліфікуючих ознак тощо), які суд має врахувати та оцінити в їх сукупності.

Ступінь здійснення злочинного наміру визначає, до якої стадії було доведено злочин – до стадії готування або замаху. Коли йдеться про замах на злочин, то при призначенні покарання суд враховує, був він закінченим (невдалий замах) чи незакінченим (перерваний замах).

Потрібно також встановити, чому саме, через які причини злочин не було доведено до кінця. Хоча всі ці причини не залежать від волі суб’єкта злочинного діяння, проте злочин може бути не доведений до кінця, наприклад, через неосвіченість, хвилювання, невміння, непридатність застосованих суб’єктом засобів чи знарядь або внаслідок того, що він не зміг подолати опору потерпілого чи був затриманий працівниками правоохоронних органів або громадянами. Невміння або неосвіченість як причина того, що злочин не було доведено до кінця, може потягти призначення більш м’якого покарання, ніж ситуація, коли посягання було перерване через затримання винного або через активний опір потерпілого.

Якщо в ч. 1 ст. 68 КК України закон називає чинники, які має врахувати суд при призначенні покарання за незакінчений злочин, то в частинах 2 та 3 ст. 68 КК України встановлюється максимальне покарання, в межах якого воно може бути призначено судом у цих випадках. Ці граничні межі диференційовані в законі залежно від стадії незакінченого злочину і за готування до злочину (ст. 14 КК України) строк або розмір покарання складає половину (ч. 2 ст. 68 КК України), а за замах (ст. 15 КК України) – дві третини (ч. 3 ст. 68 КК України) максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України. Із цих приписів частин 2 та 3 ст. 68 КК України випливає, що їх вимоги мають для суду обов’язковий характер, а передбачені ними правила пом’якшення покарання застосовуються:

– лише у випадках вчинення особою незакінченого злочину – готування або замаху, але обходять готування до злочину невеликої тяжкості, яке згідно з ч. 2 ст. 14 КК України не тягне за собою кримінальної відповідальності;

– лише до таких видів покарань, які мають строковий характер (наприклад, позбавлення волі) або призначаються у певному розмірі (наприклад, штраф) і не можуть бути застосовані, якщо найбільш суворим видом покарання в санкції є довічне позбавлення волі (наприклад, ч. 2 ст. 115 КК України), оскільки останнє має безстроковий (невизначений строком чи розміром) характер. Виняток із цього правила становлять тільки випадки застосування положень частин 2 та 3 ст. 68 КК України до осіб, яким згідно з ч. 2 ст. 64 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі призначено бути не може і до яких у зв’язку з цим вимоги частин 2 та 3 ст. 68 КК України мають застосовуватися відповідно до встановленої в санкції максимальної межі позбавлення волі на певний строк (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року у редакції від 12 червня 2009 pоку);

– лише до основного виду покарання і обходять додаткове. Тому, якщо в санкції поряд із основним передбачено й додаткове покарання, то при застосуванні вимог частин 2 та 3 ст. 68 КК України останнє до уваги судом не береться;

– лише до найбільш суворого виду основного покарання, яке передбачено у відповідній санкції. Тому, якщо санкція є альтернативною, суд зобов’язаний застосувати вимоги частин 2 та 3 ст. 68 КК України щодо максимального строку (розміру) лише найбільш суворого виду основного покарання з числа тих кількох, які в цій санкції передбачені. Інші ж (менш суворі) види основних покарань, передбачені в альтернативній санкції, можуть бути призначені судом у межах тих максимальних строків (розмірів), які встановлено для них у цій санкції (п.